В статті розглядаються археологічні знахідки керамічних плит із зображенням герба та монограми Івана Мазепи, що прикрашали його палац на околиці Гончарівки в м. Батурині, і публікуються їх графічні реконструкції. Проводяться детальні порівняння нововідкритого герба з іншими геральдичними емблемами гетьманства. Показано київське походження майстрів, які декорували Мазепину резиденцію у Батурині гербовими плитками, та вплив графічного мистецтва Києва й Чернігова на їх художній дизайн.

Подано за: «Реконструкції та порівняльний аналіз керамічного герба І. Мазепи з декору його палацу в Батурині // Сіверщина в історії України. Зб. наук. праць. — Вип.4. — Київ–Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. — 163–171».

Перегляньте документ тут.

Розміщено з люб’язної згоди автора.

Карл Льове – загальновизнаний майстер німецької вокально-інструментальної балади. На цьому полі він створив для голосу з фортепіано велику кількість творів різних типів: історичного, містичного, наукового і навіть гумористичного. У кожному з них умів знайти виразні можливості для музичного втілення різних тем і сюжетів.

Науковий вісник. Випуск 17

12 травня року 1691 гетьман Мазепа у листі до царів писав таке:

«такожде і вирши на писмѣ, что в Перекопи Смоленской шляхтичь Микиѳоръ Поплонскій написалъ, которые віршовые писма з Бусурманской земли присланы на Запороже, а запорожцы прислали ко мнѣ, посылаю я в подлинное донесение вамъ, великимъ гдрем, в Приказ Малыя Росіи»

А в січні (20 числа) наступного року в Москві «явился в Приказе Малыя Росіи… Смоленской шляхтичь Микиѳор Поплонской», шо подав чолобитню, де прохав його «раны осмотрить и полонное терпение и выход записать» До того додав він «в допросе» дуже цікаве оповідання про свое невільне перебування у Криму.

Лондонський брав участь («по… указу и по наряду») у Кримському поході р. 1689 «в Болшомъ полку, у генерала маеора у Володимера Швайковского» (з Смоленської шляхти) і був «изранен тяжелыми раны». Повер­таючи з-під Перекопу, близько Каланчаку трапилася йому неприємна при­года. «Он де Никиѳоръ ѣздил із Болшаго полку в полкъ боярина і вое­воды… Шеина к знакомцом къ Якову да к Лукѣ Челищевымъ, и какъ де онъ ис того полку попрежнему поѣхал в Болшой полкъ, і напали на него и на товарыщевъ ево… татары и ево Микиѳора і товарищей ево взялі і отвели к Бѣю Перекопскому к Шанъ-Гирѣю салтану». Дальша одиссея Поплонського, що був у полоні два роки й сім місяців, була досить сумна. Його віддано було «Кинбурумского аги сыну Мустаѳѣ с товарыщи». Там перебув він лиш півтора тижні, бо Мустафа продав його «в Крымъ, в улусъ Мангет, в село Токшанкъ татарину Абулату». Рин­кова оцінка Поплонського на той час була дуже не висока — десять Лев­ків, — бо він «весь былъ ізраненъ». Новий господар продав його — вже зa 15 левків — одній татарці. Там Поплонський жив один рік. Якийсь Канте-мір-Мурза мучив його кілька днів, «чтоб онъ далъ за себя окупъ болшой»; але даремно. Та й нова його господиня «держала ево у себя девятъ мцовъ оковавъ въ яме», вимагаючи, щоб той відкупивсь. Нарешті взяв його в тої татарки бей Перекопський Шангирей-Салтан, що віддав його «Ібраиму-Агѣ Перекопскому для розмѣны брата ево ібраимова Абдѣя». Та в Перекопі трапилося йому чимало пригод. Одного разу сповістив він — «краткими словами латинскимъ писмомъ» — гетьмана Мазепу про намір татарський іти походом на Україну. Про це згодом довідався «неві­домо от ково» Газікерманський писар Шабан, що й подав про це беєві Перекопському. Поплонського «взяли… из Большаго городка в Малой городокъ и держали ево в том городкѣ в великом тесненіи и хотѣли за то розстрелять». Разом з тим Шабан од одного смоленського шляхтича, що був у полоні в Газікермані, довідався про те, що Поплонський «человѣкъ розумной и писанию іскусной и ученой, і к слагательству книг і всякихъ писемъ імѣетъ искусство». За якусь провину бей Перекопський «на него Никифора осердился и тотчасъ велѣл ево связавъ бить і мучить; а бивъ, на ночь сковавъ троими желѣзы, велѣлъ бросать в яму, которого было мучения двѣ недели»…
Далі…

В енциклопедичному довіднику “Микола Костомаров: Віхи життя і творчості” у статті “Архівні матеріали про М.Костомарова” під позиціює № 4 зазначені “Рукописи та робочі матеріали до праць Костомарова”[1]. Серед спадщини вченого, яку можна було зарахувати до цього виду джерел, значаться й матеріали з Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського (№ 527, 719, 722, 734). У фондах цієї поважної установи під номером 527 зберігаються листи М.Костомарова до Н.Тарновської, датовані 1860-1883 рр., а під номерами 719, 722 та 734 – переховуються записні книги історика, в яких містяться виписки із документів Архіву Міністерства закордонних справ [2] та Архіву Міністерства юстиції [3].

Як свідчать факти з біографії ученого, М.Костомаров працював у цих архівах протягом 1860-х рр. ХІХ ст., шукаючи матеріалів для археографічних публікацій, а також для написання праць з історії України та Речі Посполитої. На межі 70-80-х рр., незважаючи на хворобу, що все частіше давала про себе знати [4], вчений продовжував свої архівні пошуки, зокрема цілеспрямовано працював над пошуком матеріалів до написання монографії “Мазепа” та розвідки “Мазепинці”. Зміст трьох вище згаданих книг виписок це достеменно доводить. Далі…