Бібліотека
Останнє в розділі «Історія»
Мазепіана: матеріали до бібліографії (1688–2009) →
Покажчик знайомить читача зі значною кількістю опублікованих джерел, науковою, науково-популярною, енциклопедичною та художньою літературою, присвяченою постаті Івана Мазепи та періоду його гетьманування (1687–1709), що виходила друком протягом другої половини XVII — початку ХХІ ст. в Україні та зарубіжних країнах. Також вибірково представлено інтернет-ресурси, які містять змістовну інформацію про біографію І. С. Мазепи, подають історіографічні оцінки його діяльності, містять відомості про українську та світову мазепіану. У виданні відображено матеріали українською, російською, польською, англійською, французькою, німецькою, румунською та іншими мовами.
Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів.
«Мазепіана: матеріали до бібліографії (1688–2009)» у форматі pdf. Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.
«Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять» (15–17 жовтня 2008 р., Київ–Полтава). →
У світовій культурі ХVІІІ–ХХ століть не так багато відшукаєш історичних постатей, які були б настільки популярні, як український гетьман Іван Мазепа. Література, музика, живопис, драматичний театр, а згодом і кіно, – стільки Муз «опікувалися» Мазепою! Одіссея його як унікального романтичного героя розпочалася ніби з легкого помаху руки Вольтера, який в «Історії Карла ХІІ» зав’язав захопливий сюжет про коханця, притороченого суперником до дикого коня, що мчить степом. Після того ця любовна пригода (ясна річ, відчутно дофантазована поетичною уявою) ожила в поемах Д. Байрона і Ю. Словацького. А вже Віктор Гюго написав не про пригоди пристрасного коханця, а про Мазепу-гетьмана, козака-характерника, який після невдалої битви разом зі шведським королем полишає Україну. Згодом з’явилися романи, картини, опери… Далі…
Тест від Івана Мазепи →
Чому держава провалила іспит із відзначення 300-річчя українсько-шведського союзу й Полтавської битви
Віконт М. де Вогюе, автор «Критичних етюдів із російської історії» (1911 р.), свій роздум про Івана Мазепу завершив по-французькому галантно: «Супротивники ненавиділи його, проте жінки його любили, церква прокляла його, але поети оспівали! А поки світ буде таким, яким він є зараз, останнє слово в ньому завжди належатиме жінкам і поетам».
Якби ж то! Якби рація була на боці цього великодушного й натхненного віконта. Насправді ж, у жінок і поетів є чимало конкурентів, особливо серед політиків. І через те Мазепі, попри оптимізм М. де Вогюе, й досі складно. Вже саме його ім’я має властивість червоної ганчірки. Враження таке, що своїм переходом до Карла ХІІ Іван Степанович зачепив якісь архетипні сфери тих, хто ніяк не повірить, що Україна – це не Росія…
Ювілей як випробування
Протягом останнього року гетьман Іван Мазепа був, по суті, центральною постаттю в наших дискусіях про історію. Сперечалися, звісно, й про природу Голодомору 1932-1933 років, про УПА, про політичні колізії Другої світової війни, проте ніхто з персоналій української минувшини не привернув до себе стільки уваги, як Мазепа. Навіть Степан Бандера, який мало не переміг Ярослава Мудрого в дивному телерейтингу «Великі українці». Відзначення 300-річчя українсько-шведського союзу (жовтень-листопад 2008 р.) і Полтавської битви (червень-липень 2009 р.) було боротьбою ЗА Мазепу або ПРОТИ Мазепи. Це – всередині України. Що ж до Росії, то офіційне ставлення до подій 1708-1709 років і до особи гетьмана там залишилося без змін. Дякувати Богу, що хоч історики (далеко не всі!) перестали говорити про зраду Мазепи, вживаючи натомість слово «перехід». Далі…
Мазепа (поема) →
Переклад Д. Загул
І
В жахливий день біля Полтави
Од шведів щастя утекло.
Навкруг порубане, криваве
Все військо Карлове лягло,
Військова міць, воєнна слава.
Така ж, як ми, її раби, —
Майнула до царя, лукава,
І врятувався мур Москви. —
До того пам’ятного року,
До ще жахливішого дня,
Що на ганьбу й різню жорстоку
Ще більше виставив ім’я,
Ще більше військо дав на злім. —
Одному грім, а блиск усім.
ІІ
Такий од долі жереб впав:
І Карло день і ніч тікав
Через поля, річки, діброви
В чужих і власних краплях крови.
За нього ж тисячі лягло,
А й слова скарги не було
На честолюбця в день заглади.
Як правда не боїться влади.
А як загинув кінь його,
Убитий кулею на полі,
Гієта дав йому свого
І вмер у російській неволі.
Та й цей скакун звалився з ніг,
Як чвалом кілька миль пробіг.
І в пущі, в темній глушині,
Де навкруги ворожі чати
Вже розвели свої вогні,
Прийшлося Карлу ночувати.
Чи ж це ті лаври, той вінок
Воєнної потуги й слави,
Що забирав останній сок
З народів шведської держави?
Мов неживого під сосну
Поклали короля до сну.
Тягуча ніч, холодний іній,
Гарячка ран, непевна путь
Йому заснути не дають —
Затерпло тіло, рани сині…
Та мужньо зносить володар
Від долі посланий удар,
Бо підкорив нестерпні болі
Своїй твердій і впертій волі,
Що перед нею всі пригоди
Німіють, як колись народи.
Приречений на вічне прокляття: Доля образу «Мазепи» на театральній сцені →
(1) Історіографія ХІХ — початку ХХІ ст. налічує достатню кількість повідомлень, статей та монографій, які тим чи іншим чином висвітлюють питання популярності образу Мазепи в світовій літературі, живописі, музиці, театрі і навіть кіномистецтві (2). Така поширенність даного образу в творах мистецтва тісно була пов’язана з одним із напрямів світової культури — романтизмом. Прихільники романтизму шукали образи для власних творів в недалекому минулому. Їх цікавили особистості з сильним, пристрасним характером, які, опинившись у скрутних життевих обставинах, під час найбільшого напруження духовних сил, демострували взірці особистого героїзму. Характерним мотивом їхньої творчості була близькість людини і природних стихій, розпал пристрасті та боротьба людського духу проти реалій оточуючого світу. Тому не дивно, що митці звернули увагу на легендарні «мазепинські» сюжети і створили безліч варіантів їхньої інтерпретації. Як свідчить статистичний аналіз, проведений Наталі Маре, наслідком захоплення ціми сюжетами стала поява 186 гравюр, 42 картин, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шістьох скульптур (3).
Найменш висвітленим в літературі залишається питання використання образу Мазепи в різножанрових творах, написаних для виконання на сцені. Через брак відповідних джерел повноцінно реконструювати історію абсолютно усіх драматичних постановок, оперних вистав, музичних етюдів, пантомім та циркових номерів з відповідною назвою, не уявляється можливим. Тому пропонуємо розглянути питання на підставі віднайдених матеріалів, які хронологічно охоплюють період з 1811 по 2004 р., а їхній зміст дозволяє зробити певні висновки.
Отже, у сценічних постановках та музичних творах, створених європейськими та американськими митцями, образ Мазепи набуває свого поширення одночасно із зростанням його популярності в творах романтичної літератури та живопису.
Реконструкція образу Івана Мазепи →
Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською та надруковано В «Українському Історичному Журналі»
Оригінал статті у форматі pdf можна завантажити звідси.
Статтю розміщено із люб’язної згоди автора та редакції журналу.
Пошуки українськими істориками та мистецтвознавцями автентичних зображень Івана Мазепи тривають вже понад два століття. Проведена такими відомими дослідниками, як О. Лазаревський, М. Грушевський, Ф. Уманець, Б. Барвинський, І. Борщак, Б. Крупницький, В. Січинський, Т. Мацьків та іншими, значна пошукова робота дозволила сформувати перелік вірогідних портретів І. Мазепи, створених протягом кінця XVII — в першій половині XVIII ст. Серед них найбільш відомими були портрет з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, портрет з літопису С. Величка, портрети з родини Бутовичів, портрет роботи І. Нікітіна з Петербурзької Академії мистецтв (так званий портрет «Напольного гетьмана малороссийских войск»), портрет з Державного історичного музею у Москві, гравірований портрет роботи Яна (Жана) Пьотра (Пьєра) Норбліна де ля Гурдена, портрет з картиної галереї замку Гріпсгольм (Швеція), зображення на гравюрах, виконаних українськими майстрами І. Мігурою та Д. Галяховським, гравірований портрет роботи М. Бернігеротга та пізніші копії, виконані гравером Д. Бейлєм за малюнком С. Фальки, портрет з замку у Підгір’цях.
Візуальний образ Івана Мазепи: нові підходи до пошуку достовірних зображень →
Матеріал підготовленo Ольгою Ковалевською
Портрети, що приписують Мазепі
Норблін де ля Гурден. Я. П. МАЗЕПА. 1775.
Папір. Аквафорта. 10,0×9,4
Підпис під граквюрою: «Mazepa aetatis 70»
Збірка Павліковських (НБУ ім. В. Стефаника, Львів) Ч.8499.; Національний музей у Кракові; ІІІ — 13 945
«Підгорецький тип» портретів
Основою цієї серії зображень став портрет, виконаний невідомим художником наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. (Мал. 1). Портрет з Малюнка 1 зберігався у Підгорецькому замку до 1939 р. На сьогодні полотно з Малюнка 1 втрачено. Існує низка пізніших копій (Мал. 2 та Мал. 3).
Далі…