Бібліотека
Останнє в розділі «Історія»
Перші роки гетьманування Івана Мазепи →
Після скинення І. Самойловича відразу ж постало питання про обрання нового гетьмана. Однак серед козаків і старшини не було єдиної думки щодо кандидатури нового керманича козацької України. Серед претендентів на гетьманську булаву обговорювалися такі впливові на той час старшини як генеральний обозний В. Борковський, полтавський обозний П. Левенець, чернігівський полковник Я. Лизогуб. Серед названих був також і генеральний осавул Іван Мазепа.
Наприкінці липня 1687 року поблизу річки Коломак зібралася козацька рада, яка мала обрати чергового українського гетьмана. Майдан, де відбувалася рада був оточений московським військом, всередині якого встановили шатро російського князя В. Голіцина. Він і керував проведенням цієї неординарної ради на яку було допущено близько 2.000 козаків.
Гетьман Мазепа — об’єднувач України →
«Вітчизна мила Україна, край тогобічний», — саме так неодноразово говорив гетьман Іван Мазепа про Правобережну Україну, де він народився. Як відомо вона на той час перебувала під владою іноземних держав і час була розділена міжнародними договорами між Річчю Посполитою, Московською державою та Османською імперією. Повернення «краю тогобічного» під Гетьманську булаву стало визначальним для всього періоду правління І. Мазепи.
Незважаючи на антиукраїнську спрямованість міжнародних угод, на Правобережжі продовжувало існувати козацтво. Під керівництвом білоцерківського (фастівського) полковника Семена Палія воно поступово піднялося на більш високий рівень самоорганізації та змогло відродити державні інститути, знищені тут
За кожне побачення — 10 тисяч червінців? →
(Відгук на публікації у «Фактах и комментариях»*)
У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того ж року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у яких українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі. Все це подалося на двох полосах під соусом знайдення «ключа к тайне Ивана Мазепы» спочатку «обыкновенным школьным учителем истории» Сергієм Дьоміним, а потім Іваном Федосійовичем Мазепою, «вероятным потомком». Шукачі «правды» з допомогою «Фактов» оприлюднили читачам стільки нового викривального компромату про гетьмана, що перевершили, здається, всіх фальсифікаторів його біографії разом узятих. Власник однієї-єдиної папочки з розшуковими документами С. Дьомін, схоже, якимось чином побував у ХVІІ столітті у дні, коли мати колисала І. Мазепу у колисці, і вже тоді він, підступний син, не міг дивитися в її очі, бо мав «бесовские мысли»! «Історик» практично через кожен абзац цитує його думки. Наприклад: «Я для нее (матері.-Авт.) ни лях, ни казак, а выродок», — считал Иван«. С. Дьомін не уточнює, з якого джерела (невідомого всім маститим історикам!) чи сновидіння він це запозичив. Але звучить ефектно!
Таємна місія агента Мазепи Соломона (1689–1690 рр.) до Варшави з проханням допомоги →
У листопаді 1689 р. до польського короля Яна Собеського прибув з України чернець Соломон. Королівський покоєвий Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольника Івана Волкова, що прибулець був з образом Спаса в Кримському поході і привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою[1]. Довірений інформатор не знав про зміст написаного.
М. Костомаров однозначно трактує прихід ченця до Варшави як хитромудру провокацію проти гетьмана його недоброзичливців, які тоді намагалися скомпрометувати українського керманича анонімними доносами про його таємне бажання з’єднати Україну з Польщею. "Обласканий московським урядом, не маючи при цьому причини остерігатися припинення до себе довіри, — зауважував він, — Мазепа нічим не спонукався до зради: польська сторона не була могутня, а московська дуже слабка. Мазепа не був ще таємним ворогом російського царя і російської держави, тому що це не надавало йому ніяких вигод"[2]. Майже подібну точку зору відстоював й О. Оглоблин[3].
Організація імпічменту Мазепи 1707 року →
Про донос генерального суддi Василя Кочубея на I вана Мазепу є чимала лiтература, яка пояснює його вчинок прагненням викрити гетьмана як зрадника царя, довести свою вiрнопiдданicть Петру I i помститися за «наругу» над дочкою Мотрею1. Тим часом уважне вивчення слiдчих документiв у цiй справi, обставин появи чолобитної дають пiдстави зробити дещо iншi висновки щодо мотивацiї написання викривального документа.
Чи зраджував І. Мазепа Карла ХІІ? →
Вчинки гетьмана І. Мазепи і досі є предметом прискіпливого аналізу, вивчення. У них — розгадка масштабів його особистості, помислів, культури політичного діяча доби кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століть.
Останнім часом ряд істориків звернули увагу на джерела, які начебто суперечать тим уявленням, що склалися після розпаду СРСР в Україні про І. Мазепу як патріота, високоморальну і високоосвічену людину.
Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман направив до царя Петра І миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби в результаті цього отримати амністію.
Це право належить нам. Хто вирішить долю пам’ятника гетьману Івану Мазепі? →
Незвичайне життя гетьмана Івана Мазепи, його довголітня та результативна діяльність на благо Україні сприяли формуванню стійкого переконання патріотично налаштованих нащадків у тому, що ця колосальна постать заслуговує на гідне увіковічення. Зрозуміло, що встановлення пам’ятника «зраднику українського народу та віковічної дружби з братнім російським народом» в радянській Україні з пропагандистсько-ідеологічних причин було неможливим. Водночас серед українців діаспори досить довгий час ця ідея не знаходила відповідної фінансової підтримки. З набуттям Україною статусу незалежної держави питання вшанування пам’яті про гетьмана І. Мазепу стало актуальним, але з’явилася проблема іншого характеру, а саме — відсутність сталої іконографічної традиції у відтворенні образу гетьмана. Потрібен був час, щоб спробувати цю проблему вирішити. Відбувалося це в трьох основних напрямках. З одного боку, сучасні українські художники у своїх творах здійснили спробу повернутися до легендарно-романтичного трактування образу Мазепи, що було притаманне творам живопису ХIХ ст. З іншого боку, вивчення історії України періоду гетьманування Івана Мазепи, дослідження наукової літератури, присвяченої проблемі іконографії гетьмана, а також праця художників у власних творчих лабораторіях, дозволили створити цілу низку портретів гетьмана Мазепи, які відображали сприйняття цього образу сучасними митцями. І нарешті було здійснено кілька спроб втілити бачення Мазепи не лише в творах живопису або графіки, але й скульптури. Останній досвід був надзвичайно важливим, бо саме він дозволив, нарешті, створити пам’ятники великому гетьману.
Далі…
