Останнім часом інтерес громадськості до Великої Північної війни та її вирішальної битви, яка відбулася біля Полтави 27 червня 1709 р., значно виріс. Вирішальну роль у цьому зіграли національні та зарубіжні засоби масової інформації. Так під час візиту Президента Російської Федерації до Києва серед питань, які він обговорював зі своїм українським колегою, було й питання про святкування 300-річчя битви. Для Полтави це має особливе значення, оскільки місту має приймати багато гостей, які, напевно, захочуть відвідати місце, де сталася подія, яка стала поворотною точкою в європейській історії XVIII сторіччя. Це непроста місія, якщо брати до уваги, наскільки суперечливі оцінки викликає як сама битва, так і діяльність окремих її учасників. Досить пригадати фільми Юрія Ільєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» та Олега Ряскова «Слуга государєв», які набрали широкого розголосу, масу статей у газетах та інтернет-виданнях, присвячених цій темі. За таких непростих умов лише зважений і делікатний підхід до організації всього, що буде пов’язане з 300-річчям Полтавської битви, дозволить залишити дату 27 червня 2009 року в нашій історії не залитою фарбою (неважливо, якого кольору) і не заплямованою конфліктами будь-якого роду.

Далі…

17 жовтня 2007 р. в Києві відбулося засідання Президії Київської міськради, на якій було принято рішення про перейменування вулиці Січневого повстання на вулицю Івана Мазепи. Рішення Київради було прийнято майже одностайно: 71 депутат висловився «за» і лише один — «проти». Вперше депутати міськради м. Києва розглядали це питання ще 1997 р., коли було прийнято рішення про вшанування пам’яті визначного державно-політичного діяча та найвідомішого гетьмана України — Івана Мазепи. Однак до виконання цього рішення того року не дійшло. Теперішне рішення Київради має бути виконаним, особливо з огляду на Указ Президента України В. Ющенка про відзначення 300-річчя військово-політичного виступу І. Мазепи та вшанування його пам’яті. На жаль, ці рішення, які вітаються представниками українських наукових, культурних та громадських кіл, стали не до вподоби представникам Російської Православної церкви Московського патріархату, чиїм форпостом є Київо-Печерська лавра. Всеукраїнське православне братство Олександра Невського, Союз православних братств України та Союз православних громадян України виступили зі спільною заявою про «неприпустимість появи вулиці Мазепи у Києві». Маємо повідомити, що подібні дії є грубим втручання Церкви іншої держави у внутрішні справи України. До того ж, відомості подані в цій заяві не відповідають історичним фактам і дезорієнтують віруючих. У зв’язку з цим подаємо до уваги наших читачів кілька зауваг щодо історичних підстав прийнятого рішення Київради, а також деяких «незручних» історичних фактів, які були проігноровані в Заяві представників «православної громадскості».

Далі…

Документ розміщено із люб’язної згоди авторів та видавництва.

Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць / Відп. ред. В. А. Смолій, відп. секр. О. О. Ковалевська. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2008. — 398 с.
Висвітлено проблеми внутрішньої та зовнішньої політики І. Мазепи, події Великої Північної війни 1700—1721 рр., представлено дослідження, присвячені окремим пам’яткам української культури кінця XVII — початку XVIII ст., фольклорні інтерпретації образів гетьмана Мазепи та фастівського полковника Палія, рефлексії сучасних вчених щодо історіографічної оцінки постаті гетьмана у ХІХ ст.; документи, які ілюструють діяльність І. Мазепи, П. Орлика, а також щоденник шведського офіцера, який є змістовним джерелом щодо подій 1709 р. під Полтавою.
Для науковців, аспірантів, студентів, а також тих, хто цікавиться українською історією.

Редакційна колегія: д. і. н., академік НАН України В. А. Смолій (відп. редактор), к. і. н. О. О. Ковалевська (відп. секретар), д. і. н., проф. О. А. Бачинська, д. і. н. проф. В. М. Горобець, д. і. н., проф. С. А. Леп’явко, к. і. н. В. М. Матях, д. і. н. П. М. Сас, к. і. н. В. В. Станіславський, д. і. н. Т. В. Чухліб.

Рецензенти: О. І. Гуржій, доктор історичних наук, професор; О. А. Удод, доктор історичних наук, професор; В. О. Щербак, доктор історичних наук, професор;

Автори вміщених статей та матеріалів висловлюють свою власну думку, що не обов’язково збігається з поглядами членів редколегії, і несуть відповідальність за достовірність наведених фактів та відомостей.

Для ознайомлення зі статтями перейдіть за посиланням: Збірник

Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

Доба І. Мазепи (кінець XVII – початок ХVІІІ ст.) – це не стільки злет до певного рівня культурного життя, скільки не бачений до того розквіт на теренах України творчості, духовних набутків. Актуальність дослідження активного впливу гетьмана на духовне життя в Україні періоду його правління дає можливість глибше зрозуміти як розвиток культурного життя наприкінці XVII – початку XVIIІ ст., так і діяльність зверхника Гетьманщини у вирішенні найголовніших проблем тогочасного буття. Показати доброчинну позицію і роль гетьмана у церковно-духовних, культурницьких процесах – головна мета студії.

Культура України кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. – явище унікальне, багатогранне, неповторне. Феномен цієї доби формувався завдяки багатьом чинникам. Певну важливу роль тут відіграли попередні взаємозв’язки духовних діячів з кращим, передовим надбанням у книжництві, малярстві, науковій, освітній сферах сусідніх країн. Істотно впливало на світобачення тогочасної староукраїнської еліти принципове обстоювання постулатів православної віри. Головним же чинником якісних змін у культурницькому житті стала стабілізація суспільно-політичного становища в Гетьманщині наприкінці правління гетьмана І. Самойловича, а потім за його наступника – І. Мазепи. Вона вивільнила зусилля еліти не тільки на боротьбу з агресорами, здобуття влади, створення автономного державного утворення, а й на задоволення духовних потреб. Міцніли засади гетьманського правління – з’являлися більші можливості для вираження засобами мистецтва ознак старшинської влади, возвеличення її сили та впливовості у різних формах меценатства та доброчинності. Далі…

В енциклопедичному довіднику “Микола Костомаров: Віхи життя і творчості” у статті “Архівні матеріали про М.Костомарова” під позиціює № 4 зазначені “Рукописи та робочі матеріали до праць Костомарова”[1]. Серед спадщини вченого, яку можна було зарахувати до цього виду джерел, значаться й матеріали з Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського (№ 527, 719, 722, 734). У фондах цієї поважної установи під номером 527 зберігаються листи М.Костомарова до Н.Тарновської, датовані 1860-1883 рр., а під номерами 719, 722 та 734 – переховуються записні книги історика, в яких містяться виписки із документів Архіву Міністерства закордонних справ [2] та Архіву Міністерства юстиції [3].

Як свідчать факти з біографії ученого, М.Костомаров працював у цих архівах протягом 1860-х рр. ХІХ ст., шукаючи матеріалів для археографічних публікацій, а також для написання праць з історії України та Речі Посполитої. На межі 70-80-х рр., незважаючи на хворобу, що все частіше давала про себе знати [4], вчений продовжував свої архівні пошуки, зокрема цілеспрямовано працював над пошуком матеріалів до написання монографії “Мазепа” та розвідки “Мазепинці”. Зміст трьох вище згаданих книг виписок це достеменно доводить. Далі…

Борис Крупницький. Гетьман Мазепа та його доба. – К.: Україна, 2003. – 240с. Фрагменты.

Перу визначного історика українського зарубіжжя Б. Крупницького, самобутній талант якого розквітнув на чужині після вимушеної еміграції, належать понад 120 наукових праць, ще більше статей і оригінальних розвідок з історії України. Особливо ретельно і всебічно він розробляв тему Мазепіани. Тож не дивина, що книга “Гетьман Мазепа та його доба” є одним з найповніших досліджень із зазначеної тематики.

Переклад з німецької О. К. Струкевича

Далі…

Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

В серии “ЖЗЛ” вышла биография Ивана Мазепы (1639–1709), гетмана Украины, политического деятеля, дипломата и мецената. Автор рассказывает о культурной среде украинского возрождения конца XVII — начала XVIII века. Ярким ее представителем был Мазепа — поэт, покровитель архитектуры, книгоиздания, просвещения и богословия. Двадцать лет, на протяжении которых он возглавлял Украину, стали периодом экономического расцвета, укрепления государственного управления в рамках автономии и многочисленных военных походов, включая взятие Кизикирмена, Азова и Замостья.

Правление Мазепы — это период, когда нарастали противоречия между Гетманщиной и создававшейся Российской империей. Реформы Петра, усугубившиеся тяготами Северной войны, привели к трагическим для Украины и России событиям, в центре которых оказалась и судьба Мазепы.

Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. – М.: Молодая гвардия, 2007. – 271 с.: ил. – (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; вып. 1041). Фрагменты. Далі…