Великі історичні ювілеї завжди змушують нас хоч трошки замислитися над тим, як багато у нашому житті є наслідком визначних подій, які відбулися сотні років тому. Існують такі віхи і такі постаті в долях народів, які позначають цілі епохи: Жанна д’Арк і зняття англійської облоги з Орлеана, Велика Революція і Наполеонівські війни — для французів, збройне об’єднання нації в одній державі — для італійців та німців, війна за Незалежність та громадянська війна — для американців, Полтава і Бородіно — для росіян, зруйнування Храму та Голокост — для євреїв, Перемога 1945 року — для всіх, хто зазнав наруги фашизму. Кожний народ знає ті визначальні моменти своєї історії, які зробили його таким, яким він є, безвідносно до того, були це величні перемоги або катастрофічні поразки, що ставили його на межу виживання. Українці в цьому сенсі мало чим відрізняються від інших, за єдиним винятком, — у них коротша пам’ять про самих себе і набагато краща та уважніша щодо моментів «спільної історії» — адже останні 350 років вони набагато частіше вважали себе частиною чогось більшого, аніж лише «український народ». Короткі спалахи незалежного існування швидко топилися в крові, і набагато довші часи українці вивчали свою історію з чужих слів, починаючи вірити у ті історичні концепції, які відводили їм місце лише на маргінесі чиєїсь набагато більш «славної», але, зізнаємось, — чужої історії. А чужа історія — це чужа доля.
Далі…

Останнім часом інтерес громадськості до Великої Північної війни та її вирішальної битви, яка відбулася біля Полтави 27 червня 1709 р., значно виріс. Вирішальну роль у цьому зіграли національні та зарубіжні засоби масової інформації. Так під час візиту Президента Російської Федерації до Києва серед питань, які він обговорював зі своїм українським колегою, було й питання про святкування 300-річчя битви. Для Полтави це має особливе значення, оскільки місту має приймати багато гостей, які, напевно, захочуть відвідати місце, де сталася подія, яка стала поворотною точкою в європейській історії XVIII сторіччя. Це непроста місія, якщо брати до уваги, наскільки суперечливі оцінки викликає як сама битва, так і діяльність окремих її учасників. Досить пригадати фільми Юрія Ільєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» та Олега Ряскова «Слуга государєв», які набрали широкого розголосу, масу статей у газетах та інтернет-виданнях, присвячених цій темі. За таких непростих умов лише зважений і делікатний підхід до організації всього, що буде пов’язане з 300-річчям Полтавської битви, дозволить залишити дату 27 червня 2009 року в нашій історії не залитою фарбою (неважливо, якого кольору) і не заплямованою конфліктами будь-якого роду.

Далі…

17 жовтня 2007 р. в Києві відбулося засідання Президії Київської міськради, на якій було принято рішення про перейменування вулиці Січневого повстання на вулицю Івана Мазепи. Рішення Київради було прийнято майже одностайно: 71 депутат висловився «за» і лише один — «проти». Вперше депутати міськради м. Києва розглядали це питання ще 1997 р., коли було прийнято рішення про вшанування пам’яті визначного державно-політичного діяча та найвідомішого гетьмана України — Івана Мазепи. Однак до виконання цього рішення того року не дійшло. Теперішне рішення Київради має бути виконаним, особливо з огляду на Указ Президента України В. Ющенка про відзначення 300-річчя військово-політичного виступу І. Мазепи та вшанування його пам’яті. На жаль, ці рішення, які вітаються представниками українських наукових, культурних та громадських кіл, стали не до вподоби представникам Російської Православної церкви Московського патріархату, чиїм форпостом є Київо-Печерська лавра. Всеукраїнське православне братство Олександра Невського, Союз православних братств України та Союз православних громадян України виступили зі спільною заявою про «неприпустимість появи вулиці Мазепи у Києві». Маємо повідомити, що подібні дії є грубим втручання Церкви іншої держави у внутрішні справи України. До того ж, відомості подані в цій заяві не відповідають історичним фактам і дезорієнтують віруючих. У зв’язку з цим подаємо до уваги наших читачів кілька зауваг щодо історичних підстав прийнятого рішення Київради, а також деяких «незручних» історичних фактів, які були проігноровані в Заяві представників «православної громадскості».

Далі…