У 5 номері “Українського історичного журналу” за 2024 рік з’явилась нова стаття відомого українського історика Олексія Сокирка “Іван Мазепа як ранньомодерний володар”. Автор проаналізував постать й діяльності Івана Мазепи в контексті інституційних, соціальних та світоглядних змін, яких зазнавали держави ранньомодерної Європи. У статті послідовно розглянуто різні аспекти діяльності І. Мазепи крізь призму політичної ідеології гетьманату, його стосунків зі світською та церковною елітами, головних напрямів і характеру зовнішньої, внутрішньої політики. Істориком також продемонстровано зміни у трактуванні особи володаря політичними текстами й панегіриками епохи, зауважено надання ним переваги дипломатичним методам над військовими, розкрито особливості розбудови військових інститутів на тлі Мілітарної революції. Наприкінці свого дослідження О. Сокирко сформулював основні висновки, яких дійшов: 1) Мазепа відігравав типову роль володаря для потестарного ландшафту ранньомодерної Європи, суголосну тенденціям XVII ст., котрі зберігали у статусі й функціях володарів чимало домодерних рис. 2) Влада гетьмана спиралася на політичну еліту та інститути, витворені в результаті синтезу річпосполитських і козацьких політичних традицій. Поєднання цих тенденцій сформувало «учасницьку» модель управління й розподілу владних прерогатив. Вони базувалися на балансі між вертикальними владними ієрархіями та горизонтальними зв’язками. Така модель політичного устрою не зазнала модернізації навіть під впливом воєн й інших геополітичних викликів кінця XVII — початку XVIIІ ст., в той час, коли сусідні держави в боротьбі за політичне та мілітарне лідерство заходилися вдосконалювати свої механізми мобілізації військово-економічного потенціалу.

Заохочуємо наших Читачів до ознайомлення з новим дослідженням сучасного мазепознавства.

Сокирко О. Іван Мазепа як ранньомодерний володар // Український історичний журнал. 2024. Число 5. С. 40-61.

URL: http://resource.history.org.ua/publ/UIJ_2024_5_4

2 лютого були записані та 17 квітня 2024 року випущені в ефір дві програми телеканалу “ДІМ”, присвячені Іванові Мазепі та періоду його гетьманування. У програмі взяли участь кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України та старший викладач Національного університету “Києво-Могилянська академія” Ярослав Затилюк, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України В’ячеслав Станіславський, а також доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська.

Разом із ведучою Світланою Леонтієвою гості обговорили чимало питань політичної діяльності Мазепи, його заходи з підтримки освіти, культури та церкви, питання особистого життя та побуту гетьмана.

Запрошуємо Вас до перегляду:

Частина 1

Частина 2

У переддень чергової річниці з дня народження Івана Мазепи у кількох рубриках нашого сайту розміщено монографію відомого історика Володимира Маслійчука “Іван Мазепа і Слобідська Україна” (Харків, 2014). Це дослідження привячено діяльності Івана Мазепи щодо слобідських полків. Автор детально розглядає особливості прикордоння та боротьбу за нього, події 1708-1709 років на пограниччі Гетьманщини та Слобожанщини. Окремий розділ присвячений аналізу політики пам’яті щодо Мазепии на теренах, які історично не перебували під гетьманським регіментом. Поява цього розділу була зумовлена подіями 2007-2009 років, коли відзначали річницю “українсько-шведського союзу”. Книга розрахована на широке коло читачів.
Монографія розміщена з дозволу автора.
Mazepa_book

У підрозділах сатй “Діяльність Мазепи” та “Бібліотека” розміщено статтю М.Корнієнка “До участі сіверського люду в розвідувальній справі гетьмана І.Мазепи”, оприлюденої у часописі “Сіверщина в історії України” 2011 року. Матеріали статті присвячені організації розвідувальної справи за часів гетьманування Івана Мазепи та конкретним прикладам здодування необхідної інформації гетьманським посланцями. Зміст праці є додатковим свідченням того, як гетьман Мазепа обходив офіційні заборони, передбачені “Коломацькими статтями”, щодо зовнішних зносин, і завжди був поінформований про ситуацію у суміжних з Гетьманщиною країнах.
Стаття

Протягом уже трьох століть не вщухають полемічні суперечки навколо за­думів та дій видатного українського державного діяча й політика, по суті, остан­нього повноважного гетьмана України Івана Мазепи.

І.

Камертоном імперської історіографії Росії стали визначення, сформульовані стосовно Івана Мазепи Петром І одразу ж після переходу гетьмана на бік шведів і введені у науковий обіг Д. М. Бантиш-Каменським. «Нужда повелевает объя­вить, что учинил новый Иуда-Мазепа, который двадцать один год был в верности мне, ныне при гробе стал изменник и предатель своего народа», — писав російсь­кий цар у листі до свого улюбленця адмірала Апраксіна¹. З часу публікації «Історії» Бантиш-Каменського (1822 р.), яка стала першою науковою працею з історії Ук­раїни, всі наступні офіціозні дослідження, за поодинокими винятками, базували­ся на цих дефініціях. Відмінність в оцінках полягала здебільшого в тому, як, коли, кого й скільки разів зрадив Іван Мазепа, а також у дозуванні петровських пропа­гандистських штампів².
Далі…

Питання про зв’язок Петра Іваненка з керуючими колами україн­ської старшини й вплив їх на хід повстання безперечно мав велике зна­чіння для історії повстання Петрика. В нашій студії «Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692 року» довелося зняти питання про зв’язки Петрика з українськими політичними угрупуваннями. Аналізуючи взаємини урядової групи й старшинської опозиції, персонально взаємини гетьмана Мазепи й генерального писаря Кочубея, ми гадали, що «всенька поведінка Мазепи підчас боротьби з Петриком доводить, що зв’язки між ними були неможливі», й що «були інші комбінації, супроти яких це припущення є неймовірне». Ми доводили зв’язок Петрика з Кочубеєм та старшинською опозицією, зокрема з полтавською старшиною, ви­сунули думку про те, що тії опозиційні старшинські кола й організували повстання 1692 року… Далі…

Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687-1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймні була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського (1).

Чимало аспектів життя й державної та політичної діяльності гетьмана залишаються дослідженими явно недостатньо. До таких можна віднести й проблему церковної політики Мазепи. Вивчати її особливо складно з огляду на те, що в атеїстичній державі, якою був СРСР, історія релігії, зокрема Православної Церкви, майже не вивчалася, а те, що виходило з друку було зазвичай надто тенденційним, нерідко відверто ворожим Церкві. Внаслідок такого стану речей документальна спадщина Мазепи практично не публікувалася. Досить сказати, що до кінця ХХ ст. в російській та радянській історіографії було видано лише кілька десятків документів, розпорошених по різних публікаціях. Тепер ситуація значно поліпшилася. Вийшла перша монографія узагальнюючого змісту, написана чернігівським істориком С.Павленком; чернігівський архівіст І.Ситий видав понад 30 документів Мазепи, київський дослідник В.Станіславський – понад 200 листів Мазепи, адресованих переважно представникам уряду Московської держави (2), підготував до друку ще кілька сот листів гетьмана. Особисто нами було видрукувано близько 50 універсалів та листів Мазепи, не рахуючи такої ж кількості регестів (3). Коли ця доповідь вже була в основному написана, в межах серії "Універсали українських гетьманів. Матеріали до Українського Дипломатарію" врешті побачила світло фундаментальна, хоч і не повна, публікація універсалів Мазепи (понад 500), підготовлена працівником Інституту української археографії та джерелознавства НАН України І.Л.Бутичем (4).

Далі…