Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687-1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймні була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського (1).

Чимало аспектів життя й державної та політичної діяльності гетьмана залишаються дослідженими явно недостатньо. До таких можна віднести й проблему церковної політики Мазепи. Вивчати її особливо складно з огляду на те, що в атеїстичній державі, якою був СРСР, історія релігії, зокрема Православної Церкви, майже не вивчалася, а те, що виходило з друку було зазвичай надто тенденційним, нерідко відверто ворожим Церкві. Внаслідок такого стану речей документальна спадщина Мазепи практично не публікувалася. Досить сказати, що до кінця ХХ ст. в російській та радянській історіографії було видано лише кілька десятків документів, розпорошених по різних публікаціях. Тепер ситуація значно поліпшилася. Вийшла перша монографія узагальнюючого змісту, написана чернігівським істориком С.Павленком; чернігівський архівіст І.Ситий видав понад 30 документів Мазепи, київський дослідник В.Станіславський – понад 200 листів Мазепи, адресованих переважно представникам уряду Московської держави (2), підготував до друку ще кілька сот листів гетьмана. Особисто нами було видрукувано близько 50 універсалів та листів Мазепи, не рахуючи такої ж кількості регестів (3). Коли ця доповідь вже була в основному написана, в межах серії "Універсали українських гетьманів. Матеріали до Українського Дипломатарію" врешті побачила світло фундаментальна, хоч і не повна, публікація універсалів Мазепи (понад 500), підготовлена працівником Інституту української археографії та джерелознавства НАН України І.Л.Бутичем (4).

Далі…

Львів: Червона калина, 1991. — 256с.

Ілько Борщак. Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе

Фрагмент: С.15—107.

• I. Щаблі кар’єри
• II. Гетьман
• III. Мотря Кочубеївна
• IV. Мазепа і Карл XII
• V. Розгром
• Примітки

Далі…

Личность и эпоха гетмана Украины (1687-1709 гг.) Ивана Мазепы являлась предметом описания, анализа и оценки не одного поколения историков, начиная с XVIII века. С точки зрения традиционной историографии можно выделить три основных условных направления, в рамках которых формировались схемы трактовок жизни и деятельности данной исторической личности, а также особенности оценок его последней военно-политической акции 1708 года.

Наиболее распространенным является представление И.Мазепы в роли изменника Петра, украинского народа и “вечной дружбы” российского и украинского народов. Его сепаратизм рассматривался как угроза для целостности Московского государства. Те авторы, которые придерживались государственного направления официальной российской историографии, были убеждены в существовании “единой и неделимой России” уже в конце XVII века. Соответственно Украина (Малороссия) воспринималась ими как ее неотъемлимая часть. В силу этого, переход И.Мазепы на сторону шведского короля Карла ХІІ, совершенный в интересах Украины, рассматривался как непосредственная угроза Московскому государству и поэтому не мог не рассматриваться ее идеологами и историками, как измена. Далі…

Нема найменшого сумніву, що гетьман Іван Мазепа був відданий ідеї української державности і — тим самим — ідеї соборности України. Ці ідеї він одідичив по своїх українських предках; він дістав їх на спадщину від своїх попередників — українських гетьманів, від Хмельницького до Самойловича. Ці ідеї були провідними для нього в його державно-політичній і культурній діяльності, і їх заповів він майбутнім українським поколінням.
Доба Мазепи — це часи відродження України: політичного, економічного, культурного — по Руїні, що знищила великі пляни Хмельницького, Виговського і Дорошенка, обмежила Українську державу тереном Лівобережжя, поставила гетьманську владу віч-на-віч з ростучою силою старшинської аристократії й залишила Україну на поталу московського імперіялізму.
Далі…