16-го квітня 2019 року у приміщенні бібліотеки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка підбувся круглий стіл на тему “Полтавська битва: міфи і факти” (до 310-х роковин подій Великої Північної війни на Полтавщині). У його роботі взяли участь студенти історичного факультету, працівники Державного історико-культурного заповідника “Поле Полтавської битви” та науковці з Києва. У другій половині заходу відбулася презентація нових видань українських вчених. Протягом усього часу велася онлайн-трансляція, яку забезпечувало Громадське телебачення Полтави. З відеозаписом можно ознайомитися за посиланням: Круглий стіл

Портрет короля Карла XII. Невідомий західноєвропейський художник. Перша чверть XVIII ст.

Портрет Петра I. Невідомий художник. Росія, близько 1816 р.

Офіцерський драгунський палаш. Данія, початок XVIII ст.

Палаш у ножнах. Швеція, початок XVIII ст.

Шведська історіографія наприкінці другої половини минулого й на по­чатку поточного століття приділила не мало уваги історії Карла XII, тобто тій добі в шведській історії, коли Швеції довелося зректися ролі великої європейської держави й поступитися цим місцем Росії» Щоб з’ясувати зв’я­зані з цим питання, видано цілу низку перводжерел і монографій. У виданні перводжерел брали діяльну участь і наукові установи і приватні особи. З наукових установ відзначилася своєю в цій царині діяльністю «Комісія для видання рукописів з історії Скандинавії» (Samfundet for utgitvande af handskrifter rörande Skandinaviens historia). Комісія ця видрукувала низку цінних записок і щоденників, що їх провадили сподвижники Карла XII а саме оці томи:

1) Grefe Carl Pipers dagbok, hållen under hans fångenskap i Ryssland, 1709–1714. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 21, № 1, Stockh., 1906.

2) C. Pipers och C. G. Rahiischolds koncept till utgående skrifvelser onder deras fångenskap i Ryssland 1709–1715. Те саме під заголовком: Historiska handlingar Del. 21, № 2. Stockh., 1912. Містить записки хоружого Пільштрема, що брав участь у походах Карла ХІЇ протягом 1708–9 pp., потрапив до по­лону під Полтавою й прожив у Сибіру аж до 1723 року.

3) Löjtnanten Fr. Chr. von Weihes dagbok, 1708–1712. Stockh., 1902. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 19, № 1. Містить щоден­ник ляйтнанта Вейє, що брав участь у походах Карла XII, 1707–1709 pp., потрапив до полону під Полтавою і вмер у Сольвичеґодську в полоні р. 1713.

Leonard Kaggs dagbok, 1698–1722. Historiska handlingar. Del 24. Stockh., 1912. Містить записки ляйтнанта, що потрапив до полону під Полтавою і прожив у Тобольську аж до 1722 р.

Усі ці щоденники заслуговують також на увагу українського історика і прихильника української історії, бо в них ми знаходимо й звістки про похід Карла XII на Україну. На першому з цього погляду місці стоїть що­денник Ф. X. фон Вейє, бо мало не половину його присвячено походові Карла XII, 1708 й 1709 pp. Не маючи змоги подати тут зміст щоденника Вейє в цілому, ми поставили собі завдання спинитися на двох розділах, тобто на тих, де автор переказує події, нещасливі для Швеції, а саме на боях під Лісним та під Полтавою…
Далі…

Стаття надрукована в газеті «Україна козацька»
№ 7—8 (77—78) квітень-травень 2008 р.

2 квітня 2008 року Кабінет Міністрів України, виконуючи Указ Президента України, затвердив план заходів з підготовки та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу.

Цим планом передбачено багато серйозних заходів на теренах Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської, Харківської та Запорізької областей. На наш погляд, поза увагою цього плану залишилася ще одна подія, яка відбувалася на теренах Сумської області і набула назву «Катівня в Лебедині». А між тим, саме події в Лебедині, як і різанина в Батурині, в значній мірі пояснюють, чому багато козаків не підтримало гетьмана Мазепу, а деякі з тих, що підтримали, відійшли від нього, налякані жахами цих подій.

Згідно «Енціклопедії Українознавства», перебуваючи у Лебедині (теперішня територія Сумської області), цар Петро І створив сумнозвісну слідчу канцелярію, куди звозили прихильників гетьмана Мазепи і піддавали їх надлюдським тортурам та знущанням.[1]

Далі…

Борис Шереметьєв

Борис Шереметьєв (1652—1719) — російський генерал-фельдмаршал, граф. Походив з боярського роду, представники якого упродовж довгого часу не займали помітних посад. Син Петра Шереметьєва, який у 1665—1669 рр. був київським воєводою. Ймовірно, в юності навчався в Київській академії, зав’язавши тісні контакти з чільними представниками козацької знаті. Починав свою службу при царському дворі, діставши 1681 р. чин воєводи. Наступні службові сходинки Шереметьєва, як і його предків, також були пов’язані з Україною: від 1684 р. він брав участь у російсько-польських переговорах, які передували підписанню Вічного миру 1686 р. За участь у Кримських походах (1687, 1689) був пожалуваний титулом ближнього боярина. Під час Азовських походів 1695—1696 рр. командував корпусом, що разом із військами Мазепи захопив низку турецьких фортець у пониззі Дніпра. У 1687—1699 рр. перебував із дипломатичними місіями у Речі Посполитій, Священній Римській імперії, Ватикані та на Мальті. З початком Північної війни і розгромом росіян під Нарвою очолив «старомосковську» частину армії, яка протягом 1700—1702 рр. спільно з козацькими корпусами стримувала шведів у Ліфляндії. За успішні дії проти королівської армії був пожалуваний чином генерал-фельдмаршала. Під час Полтавської битви, як найстарший і найдосвідченіший воєначальник, за наказом Петра І здійснював загальне командування російською армією, безпосередньо керуючи центром бойового порядку. Керував облогою Риги (1709—1710) та головними силами росіян у Прутському поході (1711). У 1712—1714 рр. командував російськими корпусами в Україні, в 1715—1717 рр. — у Померанії та Мекленбурзі.

Адам Людвіг Левенгаупт

Адам Людвіг Левенгаупт (1659—1718) — шведський генерал від інфантерії, граф.

Народився в аристократичній родині, що посідала високі та впливові місця при королівському дворі. Мати майбутнього полководця походила з князів Гогенлое й доводилася троюрідною сестрою Карлу ХІІ. Здобувши ґрунтовну освіту в Лундському, Упсальському та Ростоцькому університетах, яку увінчав учений ступінь бакалавра, Левенгаупт спершу не прагнув військової кар’єри і вступив на дипломатичну службу. Однак пізніше він вступає спочатку до австрійської, а згодом до нідерландської армії, пройшовши школу війн з турками та французами. Північну війну він розпочав уже в шведському війську, командуючи полком у складі курляндського корпусу. 1703 р. за перемогу над литовсько-російськими відділами йому було надано чин генерал-майора й призначено Курляндським віце-губернатором. Брав участь у битвах при Салатах (1703), Якобштадті (1704), Гемауертгофі (1705). У 1706 р. став генерал-лейтенантом, а наступного року був підвищений у повні генерали. Влітку 1708 р. корпус Левенгаупта одержав наказ з’єднатися з головними силами королівської армії, яка рухалася через Білорусію на Москву. Безуспішно намагаючись наздогнати короля, військо Левенгаупта, обтяжене обозами з продовольством і боєприпасами, було перехоплене і розбите росіянами у вересні 1708 р. під Лісною. Втрата цих підкріплень, на які покладалися великі надії, виявилася для Карла ХІІ фатальною. Залишки корпусу були розформовані і влиті до королівської армії. У Полтавській битві генерал командував об’єднаною піхотою королівської армії. Після розгрому шведів і відступу з поля битви разом із генералом Крейцем очолив рештки військ, котрі тримали оборону під Переволочною. Підписав акт капітуляції, згідно з яким російській стороні передавалися запорожці й козаки, що перебували при королівській армії. Помер у російському полоні в Москві.

Карл Густав Рьоншильд

Карл Густав Рьоншильд (Ренскьольд) (1651—1722) — шведський фельдмаршал, граф, видатний воєначальник і державний діяч. Військову службу розпочав у 1673 р., брав участь у війні з Данією 1675—1679 рр., відзначився в битвах при Хальмштадті, Лунді, Ландкроні. З 1677 р. підполковник, з 1689 р. — полковник. З 1698 по 1705 р. був генерал-губернатором провінції Сконе. З іменем Рьоншильда тісно повязані перші успіхи шведів у Північній війні — навальний наступ на данську армію влітку 1700 р., який змусив Данію вийти з війни, та розгром російського війська під Нарвою восени 1700 р., де генерал командував лівим флангом. Брав участь у польській кампанії Карла ХІІ, одержавши 1705 р. в команду окремий Сілезький корпус. На чолі шведських військ завдав нищівної поразки саксонському корпусу Шуленбурга під Фрауштадтом у лютому 1706 р., що спричинило укладення Саксонією сепаратного миру. Як нагороду за це в 1706 р. дістав чин фельдмаршала і графський титул. Під Полтавою здійснював загальне керівництво армією замість пораненого Карла ХІІ, потрапив до російського полону, в якому перебував до 1718 р.