Мазепинці

www.mazepa.name — Нові дослідження про Івана Мазепу

www.mazepa.name — Нове видання про Пилипа Орлика та його часи

www.mazepa.name — Кахлі з гербом Пилипа Орлика

www.mazepa.name — Ще про герб Пилипа Орлика

www.mazepa.name — Герб Пилипа Орлика на Батуринських кахлях

www.mazepa.name — Поняття «мазепинець», «измена», «изменник» в суспільному дискурсі XVIII ст.

www.mazepa.name — Біографія Пилипа Орлика, укладена Ільком Борщаком

Борис Крупницький — Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля

Сергій Павленко — Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.)

Сергій Павленко — Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники

Д-р. Б. Крупницький (За державність No. 4, 1934) — Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р.

Орест Субтельний — Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Мазепинці»

Борис Крупницький

Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля →

Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в місті Медведівці (на Київщині), в родині священика. Він закінчив гімназію в місті Черкасах р. 1913 і того-ж року вступив на Історично-Філологічний Факультет Університету св. Володимира а Києві. Вже тоді зацікавився він історією України, яку студіював під керівництвом проф. М. Довнар-Запольського й доцента В. Данилевича. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.

Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
Далі…

З підрозділу «Мазепинці»

Сергій Павленко

Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.) →

Згідно з Коломацькою угодою гетьману І. Мазепі заборонялося вести дипломатичні переговори з правителями сусідніх держав. Відповідне положення її застерігало «не писати й не посилати до польського короля, до інших государств і до кримського хана, а коли від якихось государств чи від кримського хана прийдуть до них листи, то ті листи прийняти їм і прислати до великих государств на Москву в приказ Малої Росії, а від себе їм у відповідь на ті листи ні до кого не писати» . Проте потреба мати неофіційні контакти з Польщею, Кримським ханством час від часу виникала. І. Мазепа шукав союзників на випадок непередбачуваних санкцій Москви щодо Батурина. У гетьманській ієрархії не було інституції, яка б відповідала за зносини з іншими державами. Відповідні, дозволені Малоросійським приказом дипломатичні функції, найчастіше виконував генеральний писар. Гетьман також залучав до цієї роботи у стосунках з царями практично більшість генеральних старшин. Зносини ж з Польщею, Кримським ханством носили таємний характер. Вони не могли афішуватись, позаяк російські урядовці ревниво слідкували саме за виконанням цього положення Коломацької угоди. Ці реалії проектували пошук відповідних виконавців таємничих місій. І. Мазепа, як правило, доручав їх або родичам (К. Мокієвському, І. Бистрицькому), або дуже довіреним канцеляристам, знайомим. «Есть и другий человік, прозиваемый Быевский, — доносив В. Кочубей царям, — который тако ж до Крыму и до Білогородщины был от него посиланый, тилко невідомо о чом; тилко коли сказал сам мні, знат з помилки, же „Казингерей Солтан превисокое имя хулил Великаго Государя Нашего“. Тое мні принеслося устами того Быевского» . На випадок провалу кожен з посланців мав певну легенду, яка знімала підозру з гетьмана. І. Мазепа, до того ж, старався убезпечити себе від викриття й іншими конспіративними заходами, до яких вдавався для успіху справи. Таємні місії 1689—1690 рр. Соломона, 1691 р. Петрика, 1703 р. М. Миклашевського, 1708 р. І. Бистрицького фактично побудовані за одним конспіративним сценарієм. Нижче подаємо біографічні відомості про найзначніших представників мазепинської дипломатії.

Далі…

З підрозділу «Мазепинці»

Сергій Павленко

Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники →

Сергій Павленко вперше ґрунтовно знайомить читача з членами команди гетьмана І. Мазепи, його соратниками та прибічниками, показує їхню роль у контексті подій 1687—1709 pp. Дослідження про найзначніших діячів оточення зверхника України містить багато важливого фактажу для розуміння причин поразки мазепинців під час повстання за визволення Гетьманщини з-під опіки Москви.

Сергій Павленко - Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники

Зміст

Вступ.

ЧАСТИНА І.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…

ЧАСТИНА II.
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ КОМАНДИ

Розділ 1. Український абсолютизм 1687—1709 pp.
Розділ 2. Післяколомацькі зміни урядовців

ЧАСТИНА III.

СОРАТНИКИ ТА ПРИБІЧНИКИ ГЕТЬМАНА

Розділ 1.

Найближчі довірники.
1.1. Шийкевич Захар
1.2. Вуяхевич Михайло Васильович
1.3. Ломиковський Іван Васильович
1.4. Горленко Дмитро Лазаревич
1.5. Чечель Дмитро Васильович
1.6. Скоропадський Іван Ілліч
1.7. Нестеренко Дмитро
1.8. Миклашевський Михайло Андрійович
1.9. Орлик Пилип Степанович
1.10. Довгополий Клим
1.11. Свічка Леонтій Назарович

Розділ 2.

Родичі, свояки.
2.1. Мазепа Марія-Магдалина
2.2. Обидовський Іван Павлович
2.3. Войнаровський Андрій Янович
2.4. Бистрицький Іван
2.5. Мокієвський Костянтин
2.6. Вітославська Маріанна
2.7. Громика Василь Михайлович
2.8. Фридрикевич Криштоф Самійлович
2.9. Маковський Іван Миколайович
2.10. Дмитрашко Дмитро Маркевич
2.11. Коровченко (Вольський) Федір Григорович
2.12. Трощинський Степан
2.13. Топольницький Федір
2.14. Зеленський Дмитро

Розділ 3.

Династії «изменников».

3.1. Лизогуби
Лизогуб Яків Кіндратович
Лизогуб Юхим Якович
Лизогуб Яків Юхимович
Лизогуб Семен Юхимович Лизогуб Андрій Юхимович

3.2. Гамалії
Гамалія Григорій Михайлович
Гамалія Андрій Михайлович
Гамалія Михайло Андрійович
Гамалія Антон Андрійович
Гамалія Андрій Андрійович

3.3. Мировичі
Мирович Іван Іванович
Мирович Федір Іванович
Мирович Василь Іванович
Мирович Іван Іванович
Мирович (Войнаровська) Ганна Іванівна. Мирович Семен Іванович

3.4. Герцики
Герцик Павло Семенович
Герцик Григорій Павлович Герцик Іван Павлович
Герцик (Орлик) Ганна Павлівна. Герцик Опанас Павлович

3.5. Максимовичі
Максимович Дмитро Максимович
Максимович Василь Максимович
Максимович Петро Максимович
Максимович Іван Максимович
Максимович Іван Петрович

3.6. Дорошенки
Дорошенко Андрій Дорофійович
Дорошенко Іван Андрійович
Дорошенко Василь Андрійович

Розділ 4.

Представники таємної та прозорої дипломатії
4.1. Гродський Семен Іванович (Соломон)
4.2. Сулима Петро Іванович (Петрик)
4.3. Згура (Стигліїв, Гречаній) Тимофій
4.4. Харевич Юрій
4.5. Нахимовський Федір Іванович
4.6. Велецький Василь Йосипович
4.7. Волошин Петро
4.8. Русиновичі
4.9. Івановський Олександр
4.10. Зеленський (ректор, ксьондз)
4.11. Кондаченко
4.12. Новицький Григорій Ілліч
4.13. Глухівець Яків

Розділ 5.

Значні військові товариші
5.1. Биховець Іван Рошкевич
5.2. Грембецький Микола
5.3. Мокрієвичі
5.4. Гречаний Степан
5.5. Забіла Іван Петрович
5.6. Жураковський Яків Михайлович
5.7. Полуботок Леонтій Артемович
5.8. Радичі Тимофій та Пантелій
5.9. Карпович (Коробченко, Карпов, Коробка-Вольський) Григорій
5.10. Лисиця Іван Павлович

Розділ 6.

Співоднодумці та спільники
6.1. Дунін-Борковський Василь Касперович
6.2. Чуйкевич Василь Никифорович
6.3. Полуботок Павло Леонтійович
6.4. Туранський Олексій Михайлович
6.5. Апостол Данило Павлович
6.6. Бутович Григорій Іванович
6.7. Борохович Михайло
6.8. Левенець Іван Прокопович
6.9. Кандиба Андрій Федорович
6.10. Лісницькі
6.11. Третяк Федір

Розділ 7.

Помічники в резиденції
Гетьманські дворяни
Покоєві. Музики. Господарі Батуринського замку
Міська влада
Канцеляристи
7.1. Зарудний Іван Петрович
7.2. Галецький Семен Якович
7.3. Висоцький Роман
7.4. Болдаковські Григорій Васильович та Андрій Васильович
7.5. Гречаний Яків Степанович
7.6. Болбот (Золбота) Данило
7.7. Дубяга Олександр
7.8. Величко Самійло
7.9. Михайлов Григорій.
7.10. Борозна Іван Владиславович
7.11. Покотило Григорій

Розділ 8.

Найманці
8.1. Новицький Ілля Федорович
8.2. Покотило Яків
8.3. Кожуховські Петро та Юрій Петрович
8.4. Малама Андріяш (Андрій) Дмитрович
8.5. Кенігсек Фрідріх

Розділ 9.

Партнери з Правобережної України
9.1. Палій Семен Павлович
9.2. Самусь Самійло Іванович
9.3. Невінчаний Василь
9.4. Братковський Данило Богданович

Розділ 10.

Запорожці
10.1. Гордієнко Кость
10.2. Нестулей Федір
10.3. Сорочинський Петро
10.4. Богуш Яким

Розділ 11.

Маловідомі мазепинці
11.1. Галецький Леонтій Якович
11.2. Самойлович Григорій Самійлович
11.3. Григорій, роменський сотник
11.4. Золотаренко Яків Кіндратович
11.5. Тимченко-Заборовський Іван Тимофійович
11.6. Дмитрієвич Дорош
11.7. Дмитрієвич Леонтій
11.8. Красноперич Іван
11.9. Троцина Трохим Васильович
11.10. Опоченок
11.11. Рогачевський Іван

Розділ 12.

Духовні побратими
12.1. Монастирський Інокентій
12.2. Баранович Лазар
12.3. Углицький Феодосій (Полоницький)
12.4. Максимович Іоанн
12.5. Кроковський Іоасаф
12.6. Одорський Гедеон
12.7. Ростовський Димитрій (Данило Туптало)
12.8. Архімандрит Никон
12.9. Яворський Стефан (Іванович)
12.10. Стаховський Антоній
12.11. Щирський Інокентій
12.12. Василевич Варлаам
12.13. Калачинський Прокопій
12.14. Боболинський Леонтій

ЧАСТИНА IV.
ПОЗИЦІЯ ОТОЧЕННЯ ГЕТЬМАНА В 1707—1709 PP.

Розділ 1.

Невдала спроба змістити І. Мазепу у 1707—1708 рр.

Розділ 2.

Антимосковське повстання
2.1. Несприятливі обставини
2.2. Загибель Батурина
2.3. Двовладдя в Гетьманщині
2.4. Шлях до полтавської поразки
2.5. Відступ до Бендер

ВИСНОВКИ

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Бібліографія публікацій та документальних матеріалів про гетьмана І. Мазепу та його добу (українською та російською мовами)
Статті та розвідки останніх літ
Репресовані у справі повстання 1708—1709 pp., а також подальших антиросійських дій мазепинці
урядники та члени їхніх родин
Урядники адміністрації Гетьманщини (1687—1709 pp.)
Церкви Мазепи
Свідчення на допитах старшин про Мазепу
За кожне побачення — десять тисяч червінців?
(Відгук на публікації у «Фактах й комментариях»)
Мазепа — не гетьман-державник? (Відповідь на рецензію Олексія Сокирка)
Відповідь на зауваги О. Кресіна.
Далі…

З підрозділу «Мазепинці»

Д-р. Б. Крупницький (За державність No. 4, 1934)

Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р. →

Старі дослідники української історії: Костомаров, Антонович та Еварницький, пишучи про діяльність гетьмана Пилипа Орлика на Правобережній Україні в 1711p., звертали свою увагу скорше на фактичний перебіг подій, ніж на вияснення причин та обставин, що сере’д них працював Орлик на Україні. Основне питання, чому широко закроєна акція Орликова в 1711р. не принесла сподіваних результатів, лишалося через те невиясненим. У цьому не можна обвинувачувати самих істориків, бо джерела, що на них вони спиралися, були, здебільшого, московського офіційного походження: реляції московських військових комендантів на Україні та їх переписка з приводу воєнних подій. Натомість матеріалів,— що походили б від другої сторони — шведів, запорожців, татар, поляків — майже не було. Не один історик вказував на потребу в таких джерелах: так Еварницький думав, що без них не можна обєктивно представити бою під Білою Церквою (1); Борщак пошукував за ними в Парижі, але не міг нічого знайти (2).

Працюючи в Пруському Державному Таємному Архіві, знайшов я кілька документів, що дають нам дещо нового для освітлення акції Пилипа Орлика на Україні в 1711р. Головна вага цих документів полягає якраз у тому, що вони доповнюють московські реляції описом подій у шведсько-татарському освітленню. Особливо цінною є одна кореспонденція, що писала її невідома особа з Бендер, місця перебування шведського короля й нашої української еміграції. Вона коротко малює самий похід Орлика й татар на Україну, а, головно, подає, чому акція спільних татарсько-польсько-козацьких сил не мала успіху. Отже, ці нові матеріяли, разом із іншими, вже друкованими — як дневник фельдмаршала Шеремєтєва, що його до цього часу дослідники не прийняли під увагу, — дають нам можливість наново освітлити деякі неясні питання з часів перебування гетьмана Пилипа Орлика на Правобережній Україні в 1711р. Далі…

З підрозділу «Мазепинці»

Орест Субтельний