Дитинство та молоді роки Івана Мазепи на тлі епохи

З підрозділу «Біографія Мазепи»

Тарас Чухліб

Дитинство та молоді роки Івана Мазепи на тлі епохи

Чи сподівалося подружжя Степана та Марини Мазеп на таку долю свого сина? Що закладали вони в нащадка свого роду та яку змогли забезпечити йому освіту? Перед тим як перейти до висвітлення цих важливих питань звернімося до короткого висвітлення епохи у якій зростав та виховувався молодий Іван Мазепа. Без сумніву, що важливі політичні події або ж культурні процеси, які відбувалися на той час у європейських країнах, а також і в Україні, певним чином впливали на формування особистості майбутнього гетьмана.

У Європі ХVII століття існувало три основних вузла міжнародних протиріч. Три вогнища конфліктів, які постійно тліючи, кожну хвилину могли перетворитися у жорстоку війну. У Західній Європі перетиналися торгові і колоніальні інтереси чотирьох держав, що мали найбільші запити у міжнародній політиці — це Іспанія, Франція, Англія і Нідерланди. На сході Європейського континенту існувала проблема взаємовідносин між Османською імперією та християнськими країнами, куди була втягнута й Україна. На Північному Сході великі північні держави протягом трьох століть вели непримиренну боротьбу за гегемонію на Балтійському морі. Ці три вузла перепліталися між собою, впливали один на одного і створювали досить неочікувані і складні ситуації в міжнародних відносинах того часу.

У той час коли зростав Іван Мазепа всі країни Європи були вже так тісно пов’язані між собою економічно, політично, культурно, що більшість фундаментальних історичних процесів мали загальноєвропейський і континентальний характер. Хоча в межах окремих країн чи регіонів ці визначні події й відзначалися місцевою специфікою. Подією, що мала загальноєвропейський характер стала й Національна революція українського народу на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. За визначенням істориків вона, поряд з Тридцятилітньою війною 1618—1648 років та Англійською буржуазною революцією середини ХVІІ століття відіграла важливу роль в остаточному крахові політичної системи Контрреформації, що трималася на монархії іспанських і австрійських Габсбургів — на заході Європи, й Речі Посполитої — на Сході. Українська революція, яка завдала непоправного удару Польсько-Литовському королівству, сприяла здійсненню певного перелому в історичному поступі Європи. Синхронність соціальних вибухів засвідчувала універсальність протиріч між владою й нижчими станами, що виникали у суспільствах різного типу. У цей же час поглиблювався і конфесійний розкол Європи на католицькі, протестантські та православні країни.

Революційні події в Україні спричинили історичну зміну міжнародних сил у Центрально-Східній Європі. Вони остаточно послабили геополітичну міць Речі Посполитої та Кримського Ханства, стримали європейську агресію Османської імперії й політично зміцнили роль Московсько-Російської держави, яка розпочала експансію на захід. Окрім того національно-визвольна боротьба українців сприяла здобуттю Прусією незалежності у 1657 році та зміцнила позиції Шведського королівства у Північній Європі. Ці події мали великий міжнародний резонанс, який тривав протягом всієї другої половини ХVII та на початку XVIII століття.

Вже коли Мазепа служив при одному з найповажніших монарших дворів Східної Європи, у польського короля Яна ІІ Казимира його називали «з ніг до голови козаком». Чому саме таку оцінку заслужив у Варшаві українець з «провінційного» Київського воєводства Речі Посполитої? А тому що Київщина була одним з центрів утворення українського козацтва.

Зважаючи на те, що протягом ХІV-ХVІ століть українські землі перебували «на перехресті» татарсько-польсько-литовського військового та політичного протистояння, сам характер прикордонного життя спричинився до існування тут своєрідної соціальної «нічийної зони». Тоді між шляхтою і селянством, поряд з боярами і зем’янами, заявили про свої права на окремий «рицарський» стан козаки — найбільш мужні, відважні й витриваліші в боях зі степовими ордами представники українського народу. Укріпившись як військова сила у боротьбі з турецько-татарськими наїздами, українське козацтво намагалося ствердитися як окрема верства у системі Речі Посполитої, але потім перейшло до відкритої збройної боротьби проти польської шляхти. Найбільшим проявом цієї боротьби й стала Українська революція на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, свідком якої і був юний Іван Мазепа.

Очевидно, що батько Івана, який довгий час перебував на Запорозькій Січі, а потім був обраний білоцерківським отаманом й брав участь у багатьох подіях Хмельниччини зумів передати своєму синові такі головні козацько-лицарські чесноти як мужність, відвага вірність, гідність, честь, добра слава, здатність до самопожертви, патріотизм, оборона вітчизни, захист рідної віри. Безчестям і применшенням лицарської гідності в козацькому середовищі вважалася воєнна поразка, втеча з полю бою. Для кожного козака святим було поняття «товариства». Воно означало насамперед побратимські стосунки між членами козацької організації, співіснування за козацькими звичаями на засадах військової солідарності та взаємодопомоги. Можемо також стверджувати, що саме батько навчив сина Івана вмінню їздити на коні, володіти шаблею та пістолем й залучив його до військової справи.

У середині ХVІІ століття Україна продовжувала залишатися тією землею, де збиралися, засвоювалися і переломлювалися крізь місцеві умови провідні культурні та суспільно-політичні ідеї Західної Європи. Незважаючи на війни та перешкоди з боку іноземних держав, роз’єднаність українських земель національна культура продовжувала розвиватися в контексті всесвітнього культурно-історичного процесу. У цей час козацька Україна подарувала світові когорту талановитих культурних діячів — майстрів архітектури і графіки, художників, композиторів, літераторів, філософів та педагогів. Іноземних мандрівників вражала висока освіченість пересічних українців. Подорожуючи українськими землями вони зазначали, що навіть діти тут вміли читати. Де ж навчився читати та писати Іван Мазепа?

Як і більшість тогочасних шляхетських дітей початкову освіту він здобув вдома. У цьому велика заслуга його матері Марини, яка входила до Луцького православного братства й була дуже набожною. Саме вона виховала свого сина у глибокій пошані до православної віри й навчила його читати та переписувати Євангеліє.

Очевидно, що десь протягом 1650—1657 років майбутній гетьман навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Про це свідчив у своєму знаменитому щоденнику вірний соратник Мазепи Пилип Орлик. У цей час майбутню академію очолювали Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський. Знаменитий Києво-Могилянський колегіум, який був заснований видатним церковним і культурним діячем Петром Могилою, відповідав загальноєвропейським аналогам й прирівнювався до вимог і стандартів, які існували в інших країнах. Структура колегіуму складалася з восьми класів (шкіл), куди входили: аналогія, інтима, граматика, синтаксема, поезія, риторика, філософія, а пізніше богослів’я. Курс навчання тривав сім років.

Згідно з твердженнями сучасника Мазепи літописця Самійла Величка майбутній гетьман України закінчував клас риторики. У класі риторики юний Мазепа опановував мистецтво складання промов, які виголошувалися на різних урочистостях та офіційних зустрічах, святах, весіллях тощо. Тут також він вчився писати найрізноманітніші листи і послання. На практиці знавців риторики використовували ще й під час судових розборів, коли треба було довести права тієї чи іншої сторони.

Викладачі, які навчали майбутнього гетьмана України, як і європейські гуманісти, бачили своє завдання не лише у засвоєнні слухачами великої античної спадщини — на сторінках риторичних курсів трапляються десятки імен відомих представників найрізноманітніших галузей знань, напрямів і шкіл ранньомодерної Європи. У риторичних курсах професорів Києво-Могилянської академії виховувалося зацікавлення як багатьох проблем суспільно-політичного життям України так і загальносвітового історичного минулого й сучасного.

Риторичний курс, який пройшов Мазепа, був поділений на, власне, риторику й діалектику. Перша поділялася на три частини, в яких говорилося про силу красномовства, ораторську мову та про тему досліджень епілогу й покажчика. При вивченні діалектики йшлося про поділ суджень, визначення предикабілії і предикаменти (терміни суджень), про суть і різновиди силогізму (демонстративний, доказовий, софічний) тощо. Про рівень тогочасного навчання свідчило те, що одночасно з Мазепою у колегіумі навчався відомий церковний і культурний діяч другої половини ХVІІ століття, просвітитель Московської держави Самуїл Петровський (Симеон Полоцький). «… Мазепа вельми гарно провадив розмову й любо було його слухати, все одно, з ким і про що не говорив» — так засвідчував риторичне вміння свого патрона його вірний соратник Пилип Орлик.

Академічним риторам не були чужими нові для того часу течії у західноєвропейській освіті та культурі. Основою гуманізму києво-могилянських професорів була актуалізація, закладеної в особі гідності й виховання людини-громадянина. Риторика розвивала не лише моральні якості людини, а й почуття прекрасного в органічному зв’язку естетики гуманістів з життям, мистецтвом, вихованням активної та діяльної людини. Під час навчання у класі риторики, яке до речі велося на латинській мові, Мазепа вичав і питання психології, де розглядалися такі поняття як «воля», «свобода волі», «властивості інтелекту і волі» тощо. Мабуть, що саме в стінах колегіуму Мазепа ознайомився з доробком знаменитого італійця Ніколо Макіавеллі, а особливо з його політичним трактатом «Володар», витяги з якого любив цитувати під час своїх лекцій І. Галятовський. Все це сприяло формуванню широкого світогляду відомого політичного й державного діяча.

Після навчання у Києві І. Мазепа переїздить до Кракова, де протягом року проходить один з курсів Ягелонського університету. На жаль, до цього часу не віднайдено джерел, що свідчили б про те, які саме предмети вичав у старовинній столиці Польщі Мазепа. Однак, можемо припустити, що цей навчальний курс в одному з найпрестижніших університетів не тільки Речі Посполитої, але й усієї Центрально-Східної Європи був пов’язаний з поетикою, адже як засвідчували згодом сучасники Мазепи він умів досить добре віршувати.

Згідно з тогочасною традицією, окрім світського навчання українська молодь прагнула отримати й певну військову освіту. Адже рідко який рік не обходився без війн або ж військових походів. Більшість здобувала військовий вишкіл на Запорозькій Січі, а окрема частина забезпечених молодиків на кошти своїх батьків або ж інших спонсорів виїжджала за кордон. Саме так трапилося і з Іваном Мазепою, який після короткочасного навчання у Кракові, в 1657 році, на кошти одного з меценатів Ягелонського університету магната Новодворського виїжджає до Нідерландів. Там у містечку Девентер він навчається дуже популярній на той час артилерійській справі, що передбачало вивчення математики, геометрії та інженерії. У реєстрі місцевої школи гармашів залишився запис, який підтверджував його закордонні студії: «Йоаннес Колединьскі, нобілєс польонус». Про навчання І. Мазепи у цьому європейському місті також свідчила й написана трохи згодом «Історія армії Нідерландських Штатів».

Можливо, що протягом 1658 — першої половини 1659 років І. Мазепа закріплює здобуті перед тим знання в одному з єзуїтських колегіумів Речі Посполитої й тим самим повторює шлях Б. Хмельницького, який також навчався у Львівському єзуїтському колегіумі. За рівнем навчання тогочасні школи католицького ордену єзуїтів поділялися на так звані повні і неповні. Програма повних колегіумів складалася з трьох ступенів, до яких входили п’ятикласний курс гуманістичних наук (т. зв. середньої школи), три- чи дворічний курс з філософії й чотирирічний курс з теології. Очевидно, що І. Мазепа належав до тієї світської молоді, яка не бажала присвячувати себе духовній кар’єрі (тим більше — католицькій) й обмежувалася лише вивченням програми середньої школи та студіюванням філософії. Усі курси читалися латинською мовою, а тому Мазепа досконало оволодів цією основною на той час загальноєвропейською мовою. Це дозволило йому в оригіналі читати Цицерона, Овідія, Цезаря, Тіта Лівія, Езопа, Федра та інших авторів. Французький дипломат Жан Балюз, який вже під час гетьманування Мазепи спілкувався з ним, свідчив про нього: «… Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших».

Грунтовна освіта та виховання набуті під час навчання у Києво-Могилянському колегіумі, Ягелонському університеті Кракова, одному з єзуїтських колегіумів Польщі, а також артилерійській школі в нідерландському Девентері дозволило 20-ти річному Іванові Мазепі-Колединському вступити на службу до королівського двору Яна ІІ Казимира. За рекомендаціями гетьмана І. Виговського та свого батька, який послав його «навчитися поводженню з людьми біля королівської особи, а не де-небудь в корчмах», Мазепа в жовтні 1659 року прибуває до Варшави й займає посаду покоєвого при дворі польського короля. Вже наступного місяця він разом з частиною двору в супроводі Яна ІІ Казимира та його дружини-француженки відбуває до Франції на святкування підписання Піренейського миру між Бурбонами та іспанськими Габсбургами.

Мазепа ще одного разу побував у Франції. У другій половині 1660-х років він за власні кошти приїхав сюди для навчання. На жаль не можемо з впевненістю сказати в якому з місцевих університетів він студіював. Однак, знаємо, що Мазепа вільно володів французькою мовою. У Парижі та «на півдні» Франції він мав змогу ознайомитися з книгами європейських гуманістів Мішеля де Монтеня, Франсуа Рабле, Маргарити Наварської та інш. Окрім того, І. Мазепа став свідком реформи французької освіти та науки. Саме тоді єпископ Жан-Ніколя Кольбер ініціював такий прогресивний крок, як відкриття початкових шкіл для усіх дітей у парафіях, що належали до його дієцезії. Того ж часу було відкрито перші наукові Академії у Віллефранше (Божоле) та у Німі (Лангедок). Та чи не найбільші враження Мазепа дістав від функціонування державної системи управління Францією, яку протягом багатьох десятиліть уміло вибудував її видатний король-"сонце" Людовік ХІV. Опосередкованим свідченням цього стала присутність вже пізніше, у гетьманському будинку І. Мазепи «на найвиднішому місці» портрета цього європейського монарха.

Результатом багаторічного навчання (а це близько 12 років) стало те, що у себе вдома, в батуринській резиденції, Мазепа мав велику бібліотеку. Згідно з свідченнями сучасників у ній «на кожному кроці видко латинські книжки». А П. Орлик у своєму щоденнику згадував про це так: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було на Україні».

Отже як бачимо протягом 1650-х — 1660-х років молодий шляхтич з-під Білої Церкви отримав повноцінну освіту європейського рівня, яка включала також і знання військової справи у галузі артилерії. Досконале знання риторики, основ філософії, поетики, математики, геометрії та інженерії, опанування античною і сучасною європейською літературою, яке було б неможливе без володіння багатьма мовами дозволило І. Мазепі спочатку отримати посаду при королівському дворі Речі Посполитої, а невдовзі й стати помітною фігурою в старшинському оточенні гетьманів України Петра Дорошенка й Івана Самойловича.