Mazepa Biography
Latest topics in "History"
Ivan Mazepa as viewed by contemporaries →
Contributed by Olga Kovalevska.
De La Neville. Notes about Muscovy. 1689.
“This prince is not handsome but he is very educated person and he speaks Latin perfectly. He is the Cossack by origin and he was at court of the king Kazimierz…”
See: V. Sichyns’kyi. Foreigners about Ukraine. — К.: Dovira, 1992. — page 120
Russian resident in Poland. 1700.
«Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польському, будто из за Днепра пришла ведомость к пану краковскому такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской… И то сказывают, что он Мазепа был во францужском уборе; и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить, чтоб лутче бояр до сего обычаю и убору мог привесть…»
Див.: Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. — 2006. — №. 3 — С. 21—22.
Ivan Mazepa married widow →
Governor of Ukraine took care of somebody else’s children for whole life.
At the stormy night on September 22, 1709 Ivan Mazepa has died painfully in small village Varnytsya near Bendery fortress. Here, to Moldova, subordinated to Ottoman Empire, 70-years old hetman and the Swedish king 27-years old Charles (Karl) XII retreated with their stray troops after defeat near Poltava.
Правителя України відспівували в малій сільській церкві. «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов’язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад’ютант. — „ГПУ“). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з’їхалися до Бендер різні народи».
Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.
Її батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
У Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї «по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці». Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у «мазепинській змові» Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці «у кумовство». По хрестинах гетьман дав святковий обід.
Гетьманові мати, сестра та племінниця пішли в черниці
Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти «ангельський образ» — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад’ютантом гетьмана.
Мар’яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім’ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.
Ivan Mazepa biography (detailed) →
Contributed by Olga Kovalevska
Ivan Stepanovych Mazepa – Hetman of Ukraine (1687—1709), conspicuous statesman and cultural figure of the end of XVII – beginning of XVIII
He was born on March 20, 1639 in village Mazepyntsi (at present Bilotserkivsky district of Kyiv region). He was one from the family of the notorious Right-bank Ukrainian gentry. He got the primary education at School of the Kyiv Fellowship then he was graduated from Kyiv-Mohyla College and Jesuitical college in Warsaw. During three years he studied in Germany, Italy, France and Holland, where he got an excellent European education, experience of political and cultural life in Europe. He spoke several foreign languages. The national and political convictions of Ivan Mazepa were settled during his service at the time of hetmans Petro Doroshenko and Ivan Samoylovych who had programs on renaissance of independent and Soborna (Unified) Ukrainian State.
Ivan Mazepa was the first Ukrainian hetman who was steadily holding the hetman’s mace during almost 22 years (8081 days). This period was marked by economic advancement of Ukraine-Hetmanate, stabilization of social situation and upsurge in church and religious life and culture.
Ivan Stepanovych Mazepa →
The figure of Ivan Mazepa is one of most enigmatic in the Ukrainian history. The discussion, polemic concerning an assessment of his actions and deeds is still lasting in the scientific and popular literature. The reason is the great scale of this person who can be hardly apprehended, placed within the certain frameworks of clearness and comprehension. The hetman was loved and hated, respected and feared, appreciated and bewared, glorified and slandered as in the days of his governance, and later in the next decades and centuries.
Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя — створення незалежної української держави. Але те, що він як патріот «для общаго добра матки моей Отчизны бідной Украины» наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.
Childhood and adolescence of Ivan Mazepa in the midst of his times →
Whether the married couple Stepan and Maryna Mazepa hoped for such destiny for their son? What did they cultivate to the descendant of their family and what education could they provide to him? Before illuminating these important issues we will address to the brief disclosure of an epoch in which young Ivan Mazepa grew up and brought up. Без сумніву, що важливі політичні події або ж культурні процеси, які відбувалися на той час у європейських країнах, а також і в Україні, певним чином впливали на формування особистості майбутнього гетьмана.
У Європі ХVII століття існувало три основних вузла міжнародних протиріч. Три вогнища конфліктів, які постійно тліючи, кожну хвилину могли перетворитися у жорстоку війну. У Західній Європі перетиналися торгові і колоніальні інтереси чотирьох держав, що мали найбільші запити у міжнародній політиці — це Іспанія, Франція, Англія і Нідерланди. На сході Європейського континенту існувала проблема взаємовідносин між Османською імперією та християнськими країнами, куди була втягнута й Україна. На Північному Сході великі північні держави протягом трьох століть вели непримиренну боротьбу за гегемонію на Балтійському морі. Ці три вузла перепліталися між собою, впливали один на одного і створювали досить неочікувані і складні ситуації в міжнародних відносинах того часу.
Genealogy of hetman Ivan Mazepa →
Ivan Mazepa was born on March, 20, 1639 in Bila Tserkva in the family of Adam-Stepan and Maria Mazepa. The information on the place and date of his birth is recorded in the book of prayer of Kremenets’kyi monastery after 1709. This is confirmed also by other annalistic and memoir messages. Thus, the author of “Annals of the Eyewitness” has noted that I. Mazepa was “of gentle family from Bilotserkivs’kyi district, of old Ukrainian gentry and in known in the hosts”.. Канцелярист у часи правління гетьмана Самійло Величко у своєму «Літопису» писав, що гетьман — “значний козако-руський шляхтич, батько його Степан Мазепа мешкав… на Білоцерківщині в своїй маєтності Мазепинцях“. Можливо, остання вказівка сприяла поширенню версії, що І. Мазепа народився саме у цьому селі. Проте документи середини ХVІІ ст. засвідчують, що батьки проживали у самій Білій Церкві. Мазепинці ж використовувалися ними для тимчасового проживання та ведення господарства.
Для з’ясування родоводу Мазеп велике значення має прояснення питання походження їхнього прізвища. У кабардинській мові слово “мазэ“ означає “місяць«, а «мазэпэ» — “першу фазу місяця, його початок“. Оскільки у гербі гетьмана присутнє саме таке небесне світило, то це означає, що перед нами — не випадковий звуковий збіг.
Siverskyi trace of Mazepa family line origin →
The modern stage of development of the historical science in Ukraine is characterized in revival of researches related to the period of the Hetmanship. And it is entirely understood taking into account the problem of the state building in the modern Ukraine. One of the bright figures of the mentioned period was the hetman Ivan Mazepa to whom the considerable scope of literature was devoted. His biography is more or less outlined, but with regard to the family tree of his ancestors, here there are many blind spots because of lack of the archival sources… more precisely, because of their almost total absence. В такій ситуації можна спробувати заповнити цю прогалину, використовуючи інструментарій таких спеціальних історичних дисциплін як топоніміка, геральдика, сфрагістика, ономастика тощо.
Серед українських геральдистів та сфрагістів популярна версія, що гербові фігури української шляхти несуть у собі ознаки впливу давньоруської, білоруської, польської та власної протогербової і гербової символіки, тобто в Україні існувала власна самобутня геральдична традиція. Вважається, що на шляхетських печатках відбився процес пристосування власних емблем, печатних знаків до вимог європейських стандартів, бо, як відомо, саме після Люблінської унії розпочалося активне приєднання української шляхти до польської гербової системи. З цього приводу цікава наступна думка: “Старанний розгляд геральдичного матеріалу… що відноситься до князів Коріятовичів-Курцевичів, Наримунтовичів Пинських (XIV, XV, XVI ст.) та врешті родини Мазеп-Колединських, приводить нас до переконання, печаткові (геральдичні) знаки були дійсними родовими, дідичними, вірно перераховуваними гербами. Не можемо погодитись з поглядами барона М. Баумгартена, що у Литві, на Україні та Московщині печаткові знаки мали більше характер ознак князівської гідності як родового герба… Ступневі ущерблення чи відміни з часом віддалили дуже один знак від другого, але уважливий розгляд геральдичного матеріалу того часу дає нам докази, що на Литві і на Україні притримувалися геральдичних правил значно більше і довше, як наприклад у Польщі, де штучно вигадана традиція про хоруговні братства і часто безкритичне копіювання західних гербів знищили підставу цих правил… Крім цих своїх родинних знаків, на місце яких під впливом заходу приходять потім зображення Св. Юрія або князя на коні, деякі члени князівських родів вживали ще особистих печаток з емблемами, взятими з фауни, фльори чи просто з фантазії, одначе це не дозволяє нам нехтувати дійсними їх, дідичними гербами. Вплив західньої, а особливо польської, геральдики позначився вбивчо для старовинних гербових традицій на Литві та Україні. Вимога конче приліпити до кожного герба якусь назву, бажання зматеріялізувати малюнок поясненням та назвою з щоденного чи природнього життя змушували в деяких випадках переміняти герб, в інших малювати його цілком неправильно”. Ще одне міркування з цього приводу: «Більшість виявлених зразків печаток хронологічно відповідають другій половині XVI ст., коли за словами польського історика Генрика Литвина «по унії Люблинський магнетерія і середня шляхта руська католізувалася, а за цим полонізувалася щодалі швидше». В контексті цього процесу особливо цінними є свідчення сфрагістичних джерел, котрі відобразили геральдичні новозміни, а разом з цим зберегли архаїчно-традиційні форми україньких гербів — родових знаків, знамен та символів. Виявлені зразки XVI ст. є прикладами самостійного розвитку українських гербів, котрі розвивалися в ізольованому від західних впливів знаковому середовищі, а головне — використовувалися поза регламентацією королівської влади та державних інститутів Речі Посполитої… Як зазначав відомий історик Київщини В. Б. Антонович: “На початку XVI ст., коли польські поняття про винятковість шляхетського стану проникають у середовище руських зем’ян і коли з’являється в них бажання встановити зовнішні признаки свого родового достоїнства, зем’яни Київської землі потрапляють у досить складне становище: вони не володіють спадковими гербами, подібно до польської шляхти й використовують тільки печатки з початковими літерами своїх імен та прізвиськ; проте виявляється, що єдиним станом краю (окрім княжих родів), що володіють випрацьованими геральдичними знаками, було київське міщанство, їх фамільні клейма і печатки стали матеріалом для встановлення шляхетської туземної геральдики в південній Русі після Люблінської унії 1569 р.“.
