Портрет короля Карла XII. Невідомий західноєвропейський художник. Перша чверть XVIII ст.

Портрет Петра I. Невідомий художник. Росія, близько 1816 р.

Офіцерський драгунський палаш. Данія, початок XVIII ст.

Палаш у ножнах. Швеція, початок XVIII ст.

Contributed by Olga Kovalevska.

De La Neville. Notes about Muscovy. 1689.

“This prince is not handsome but he is very educated person and he speaks Latin perfectly. He is the Cossack by origin and he was at court of the king Kazimierz…”

See: V. Sichyns’kyi. Foreigners about Ukraine. — К.: Dovira, 1992. — page 120

Russian resident in Poland. 1700.

«Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польському, будто из за Днепра пришла ведомость к пану краковскому такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской… И то сказывают, что он Мазепа был во францужском уборе; и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить, чтоб лутче бояр до сего обычаю и убору мог привесть…»

Див.: Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. — 2006. — №. 3 — С. 21—22.

More…

Already during three centuries the polemic disputes do not cease around the plans and actions of the outstanding Ukrainian statesman and politician, in effect, the last plenipotentiary hetman of Ukraine — Ivan Mazepa.

І.

The definitions made by Peter I with regard to Ivan Mazepa immediately after his change to the Swedish side and introduced into the scientific circulation by D. Bantysh-Kamensky became like a tuning-fork of the imperial historiography in Russia. «Нужда повелевает объя­вить, что учинил новый Иуда-Мазепа, который двадцать один год был в верности мне, ныне при гробе стал изменник и предатель своего народа», — писав російсь­кий цар у листі до свого улюбленця адмірала Апраксіна¹. З часу публікації «Історії» Бантиш-Каменського (1822 р.), яка стала першою науковою працею з історії Ук­раїни, всі наступні офіціозні дослідження, за поодинокими винятками, базували­ся на цих дефініціях. Відмінність в оцінках полягала здебільшого в тому, як, коли, кого й скільки разів зрадив Іван Мазепа, а також у дозуванні петровських пропа­гандистських штампів².
More…

Borys Dmytrovych Krupnyts’ky was born on 24th of July 1894 in town Medvedivka (in Kyiv region) in the family of the priest. He was graduated from the gymnasium in city Cherkassy in 1913 and the same year he entered the Department of History and Languages at St. Volodymyr University in Kyiv. At that time he became interested in Ukrainian history, which he studied under guidance of professor М. Dovnar-Zapol’skyi and associate professor V. Danylevych. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.

Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
More…

At the end of the second half of the last century and at the beginning of the present century the Swedish historiography paid quite a lot of attention to the history of Charles (Karl)  XII, i.e. the period of the Swedish history, when Sweden had to renounce its role of the great European power and to cede this role to Russia”. In order to shed light on these issues a series of the original sources and monographs was published. У виданні перводжерел брали діяльну участь і наукові установи і приватні особи. З наукових установ відзначилася своєю в цій царині діяльністю «Комісія для видання рукописів з історії Скандинавії» (Samfundet for utgitvande af handskrifter rörande Skandinaviens historia). Комісія ця видрукувала низку цінних записок і щоденників, що їх провадили сподвижники Карла XII а саме оці томи:

1) Grefe Carl Pipers dagbok, hållen under hans fångenskap i Ryssland, 1709–1714. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 21, № 1, Stockh., 1906.

2) C. Pipers och C. G. Rahiischolds koncept till utgående skrifvelser onder deras fångenskap i Ryssland 1709–1715. Те саме під заголовком: Historiska handlingar Del. 21, № 2. Stockh., 1912. Містить записки хоружого Пільштрема, що брав участь у походах Карла ХІЇ протягом 1708–9 pp., потрапив до по­лону під Полтавою й прожив у Сибіру аж до 1723 року.

3) Löjtnanten Fr. Chr. von Weihes dagbok, 1708–1712. Stockh., 1902. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 19, № 1. Містить щоден­ник ляйтнанта Вейє, що брав участь у походах Карла XII, 1707–1709 pp., потрапив до полону під Полтавою і вмер у Сольвичеґодську в полоні р. 1713.

Leonard Kaggs dagbok, 1698–1722. Historiska handlingar. Del 24. Stockh., 1912. Містить записки ляйтнанта, що потрапив до полону під Полтавою і прожив у Тобольську аж до 1722 р.

Усі ці щоденники заслуговують також на увагу українського історика і прихильника української історії, бо в них ми знаходимо й звістки про похід Карла XII на Україну. На першому з цього погляду місці стоїть що­денник Ф. X. фон Вейє, бо мало не половину його присвячено походові Карла XII, 1708 й 1709 pp. Не маючи змоги подати тут зміст щоденника Вейє в цілому, ми поставили собі завдання спинитися на двох розділах, тобто на тих, де автор переказує події, нещасливі для Швеції, а саме на боях під Лісним та під Полтавою…
More…

The issue of relationship of Petro Ivanenko with the ruling circles of the Ukrainian Cossacks leaders and their impact to the course of the uprising, surely, had the great significance for the history of Petryk uprising. In our study “Agreement of Petro Ivanenko (Petryk) with Crimea in 1692″ we had to take off the issue about relations of Petryk with Ukrainian political groups. Аналізуючи взаємини урядової групи й старшинської опозиції, персонально взаємини гетьмана Мазепи й генерального писаря Кочубея, ми гадали, що «всенька поведінка Мазепи підчас боротьби з Петриком доводить, що зв’язки між ними були неможливі», й що «були інші комбінації, супроти яких це припущення є неймовірне». Ми доводили зв’язок Петрика з Кочубеєм та старшинською опозицією, зокрема з полтавською старшиною, ви­сунули думку про те, що тії опозиційні старшинські кола й організували повстання 1692 року… More…

Governor of Ukraine took care of somebody else’s children for whole life.

At the stormy night on September 22, 1709 Ivan Mazepa has died painfully in small village Varnytsya near Bendery fortress. Here, to Moldova, subordinated to Ottoman Empire, 70-years old hetman and the Swedish king 27-years old Charles (Karl) XII retreated with their stray troops after defeat near Poltava.

Правителя України відспівували в малій сільській церкві. «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов’язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад’ютант. — „ГПУ“). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з’їхалися до Бендер різні народи».

Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.

Її батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
У Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї «по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці». Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у «мазепинській змові» Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці «у кумовство». По хрестинах гетьман дав святковий обід.

Гетьманові мати, сестра та племінниця пішли в черниці

Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти «ангельський образ» — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад’ютантом гетьмана.
Мар’яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім’ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.

gazeta.ua