Адам Людвіг Левенгаупт

Адам Людвіг Левенгаупт (1659—1718) — шведський генерал від інфантерії, граф.

Народився в аристократичній родині, що посідала високі та впливові місця при королівському дворі. Мати майбутнього полководця походила з князів Гогенлое й доводилася троюрідною сестрою Карлу ХІІ. Здобувши ґрунтовну освіту в Лундському, Упсальському та Ростоцькому університетах, яку увінчав учений ступінь бакалавра, Левенгаупт спершу не прагнув військової кар’єри і вступив на дипломатичну службу. Однак пізніше він вступає спочатку до австрійської, а згодом до нідерландської армії, пройшовши школу війн з турками та французами. Північну війну він розпочав уже в шведському війську, командуючи полком у складі курляндського корпусу. 1703 р. за перемогу над литовсько-російськими відділами йому було надано чин генерал-майора й призначено Курляндським віце-губернатором. Брав участь у битвах при Салатах (1703), Якобштадті (1704), Гемауертгофі (1705). У 1706 р. став генерал-лейтенантом, а наступного року був підвищений у повні генерали. Влітку 1708 р. корпус Левенгаупта одержав наказ з’єднатися з головними силами королівської армії, яка рухалася через Білорусію на Москву. Безуспішно намагаючись наздогнати короля, військо Левенгаупта, обтяжене обозами з продовольством і боєприпасами, було перехоплене і розбите росіянами у вересні 1708 р. під Лісною. Втрата цих підкріплень, на які покладалися великі надії, виявилася для Карла ХІІ фатальною. Залишки корпусу були розформовані і влиті до королівської армії. У Полтавській битві генерал командував об’єднаною піхотою королівської армії. Після розгрому шведів і відступу з поля битви разом із генералом Крейцем очолив рештки військ, котрі тримали оборону під Переволочною. Підписав акт капітуляції, згідно з яким російській стороні передавалися запорожці й козаки, що перебували при королівській армії. Помер у російському полоні в Москві.

Борис Шереметьєв

Борис Шереметьєв (1652—1719) — російський генерал-фельдмаршал, граф. Походив з боярського роду, представники якого упродовж довгого часу не займали помітних посад. Син Петра Шереметьєва, який у 1665—1669 рр. був київським воєводою. Ймовірно, в юності навчався в Київській академії, зав’язавши тісні контакти з чільними представниками козацької знаті. Починав свою службу при царському дворі, діставши 1681 р. чин воєводи. Наступні службові сходинки Шереметьєва, як і його предків, також були пов’язані з Україною: від 1684 р. він брав участь у російсько-польських переговорах, які передували підписанню Вічного миру 1686 р. За участь у Кримських походах (1687, 1689) був пожалуваний титулом ближнього боярина. Під час Азовських походів 1695—1696 рр. командував корпусом, що разом із військами Мазепи захопив низку турецьких фортець у пониззі Дніпра. У 1687—1699 рр. перебував із дипломатичними місіями у Речі Посполитій, Священній Римській імперії, Ватикані та на Мальті. З початком Північної війни і розгромом росіян під Нарвою очолив «старомосковську» частину армії, яка протягом 1700—1702 рр. спільно з козацькими корпусами стримувала шведів у Ліфляндії. За успішні дії проти королівської армії був пожалуваний чином генерал-фельдмаршала. Під час Полтавської битви, як найстарший і найдосвідченіший воєначальник, за наказом Петра І здійснював загальне командування російською армією, безпосередньо керуючи центром бойового порядку. Керував облогою Риги (1709—1710) та головними силами росіян у Прутському поході (1711). У 1712—1714 рр. командував російськими корпусами в Україні, в 1715—1717 рр. — у Померанії та Мекленбурзі.

Стаття надрукована в газеті «Україна козацька»
№ 7—8 (77—78) квітень-травень 2008 р.

2 квітня 2008 року Кабінет Міністрів України, виконуючи Указ Президента України, затвердив план заходів з підготовки та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу.

Цим планом передбачено багато серйозних заходів на теренах Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської, Харківської та Запорізької областей. На наш погляд, поза увагою цього плану залишилася ще одна подія, яка відбувалася на теренах Сумської області і набула назву «Катівня в Лебедині». А між тим, саме події в Лебедині, як і різанина в Батурині, в значній мірі пояснюють, чому багато козаків не підтримало гетьмана Мазепу, а деякі з тих, що підтримали, відійшли від нього, налякані жахами цих подій.

Згідно «Енціклопедії Українознавства», перебуваючи у Лебедині (теперішня територія Сумської області), цар Петро І створив сумнозвісну слідчу канцелярію, куди звозили прихильників гетьмана Мазепи і піддавали їх надлюдським тортурам та знущанням.[1]

More…

Contributed by Olga Kovalevska

Milestone dates of Ivan Mazepa life and activity

Личность и эпоха гетмана Украины (1687-1709 гг.) Ивана Мазепы являлась предметом описания, анализа и оценки не одного поколения историков, начиная с XVIII века. С точки зрения традиционной историографии можно выделить три основных условных направления, в рамках которых формировались схемы трактовок жизни и деятельности данной исторической личности, а также особенности оценок его последней военно-политической акции 1708 года.

Наиболее распространенным является представление И.Мазепы в роли изменника Петра, украинского народа и “вечной дружбы” российского и украинского народов. Его сепаратизм рассматривался как угроза для целостности Московского государства. Те авторы, которые придерживались государственного направления официальной российской историографии, были убеждены в существовании “единой и неделимой России” уже в конце XVII века. Соответственно Украина (Малороссия) воспринималась ими как ее неотъемлимая часть. В силу этого, переход И.Мазепы на сторону шведского короля Карла ХІІ, совершенный в интересах Украины, рассматривался как непосредственная угроза Московскому государству и поэтому не мог не рассматриваться ее идеологами и историками, как измена. More…

Старі дослідники української історії: Костомаров, Антонович та Еварницький, пишучи про діяльність гетьмана Пилипа Орлика на Правобережній Україні в 1711p., звертали свою увагу скорше на фактичний перебіг подій, ніж на вияснення причин та обставин, що сере’д них працював Орлик на Україні. Основне питання, чому широко закроєна акція Орликова в 1711р. не принесла сподіваних результатів, лишалося через те невиясненим. У цьому не можна обвинувачувати самих істориків, бо джерела, що на них вони спиралися, були, здебільшого, московського офіційного походження: реляції московських військових комендантів на Україні та їх переписка з приводу воєнних подій. Натомість матеріалів,— що походили б від другої сторони — шведів, запорожців, татар, поляків — майже не було. Не один історик вказував на потребу в таких джерелах: так Еварницький думав, що без них не можна обєктивно представити бою під Білою Церквою (1); Борщак пошукував за ними в Парижі, але не міг нічого знайти (2).

Працюючи в Пруському Державному Таємному Архіві, знайшов я кілька документів, що дають нам дещо нового для освітлення акції Пилипа Орлика на Україні в 1711р. Головна вага цих документів полягає якраз у тому, що вони доповнюють московські реляції описом подій у шведсько-татарському освітленню. Особливо цінною є одна кореспонденція, що писала її невідома особа з Бендер, місця перебування шведського короля й нашої української еміграції. Вона коротко малює самий похід Орлика й татар на Україну, а, головно, подає, чому акція спільних татарсько-польсько-козацьких сил не мала успіху. Отже, ці нові матеріяли, разом із іншими, вже друкованими — як дневник фельдмаршала Шеремєтєва, що його до цього часу дослідники не прийняли під увагу, — дають нам можливість наново освітлити деякі неясні питання з часів перебування гетьмана Пилипа Орлика на Правобережній Україні в 1711р. More…

Сергій Павленко — Іван Мазепа

Серія “Особистість і доба“. Книга С. Павленка присвячена одній із найдраматичніших і найзагадковіших постатей в історії України, відомому політичному, військовому діячу-державнику – гетьманові Івану Мазепі (1639-1709). На основі маловідомих архівних, мемуарних та епістолярних документів XVII-XVIII ст. автор по-новому трактує його вчинки, діяльність, спростовує численні історичні фальсифікації, вигадки, пов’язані з цією неординарною постаттю.

Розділи книги

• Вступ
• Отчий поріг
• Життєві уроки юності
• Служба у Петра Дорошенка та Івана Самойловича
• Коломацький переворот
• Легенда про хабар
• Перший рік правління
• Другий Кримський похід
• Переворот 1689
• Місія Соломона (1689-1690)
• Підготовка антимосковського виступу
• “Повстання” Петрика
• Нереалізований задум
• Походи на Азов та Очаків (1695-1698)
• Арешт Палія
• Фінансова та господарська політика
• Духовна стратегія
• Пізнє кохання
• Початок Північної війни (1700-1707)
• Таємні переговори 1703-1707 рр.
• Антигетьманський виступ старшини
• Вирішальний крок
• Перша кров
• Батуринські переговори
• Героїчна оборона
• Зрада Івана Носа
• Трагічна ніч
• Наслідки Батуринського погрому
• Катування України
• Шлях до Полтавської поразки
• Останні дні.

More…