Geopolitical drawings of hetman Mazepa

* * *

Насамкінець декілька зауваг про виникнення і зміст терміну «мазепинство», позаяк він має істотне геополітичне підґрунтя. «Аби підтримати розхитані підвалини царського режиму, уряд на чолі з прем’єр-міністром Петром Столипіним уклав союз з войовничим великоросійським націоналізмом. За підтримки адміністрації на Україні були створені «чорні сотні» та шовіністичні російські організації, як-от Клуб російських націоналістів у Києві. Вони вели галасливу і часто непристойну антиукраїнську, а також антисемітську пропаганду. У той час термін «мазепинство» введено в широкий обіг як принизливий ярлик для українського руху. Малося на увазі, що українські патріоти, як і званий Іудою Мазепа, — зрадник на утриманні іноземних держав. В руслі політики неославізму, започаткованої близько 1907 р., царський уряд і праві російські організації намагались уразити український рух у самій його твердині. Фінансова і моральна підтримка щедро посипалась на галицьких русофілів, вмираючу групу «руських» ультраконсерваторів, які виступали з ідеєю єдності руської («русской») нації від Карпат аж до Камчатки», — писав Іван Лисяк-Рудницький²⁰⁰.

Дуже важливий аспект ставлення російської влади, що спиралася на ідеї великодержавного шовінізму, до «мазепинства» розкрито в монографії І. Омельянчука. «Член київського «Клубу російських націоналістів» професор Т. В. Локоть вважав, що слід відрізняти етнографічний націоналізм від націоналізму сепаратистського, і якщо до першого треба ставитися терпимо, то до другого — зі всією суворістю. На його думку, українофільство в цей час (тобто на початку ХХ ст. — О. Д.) не загрожує відокремленням України від Росії». «Якщо це не вдалося в часи Мазепи, то зараз це зовсім неможливо. Асиміляція малоросів з великоросами йде нестримно й безперервно», — наводить слова чорносотенного професора дослідник²⁰¹.

Як бачимо, російська великодержавницька ідеологія початку ХХ ст. спиралася на Коломацькі статті 1687 р., де вперше законодавчо формулювалася вимога злиття українського народу з російським, зокрема, через змішані шлюби, вільний перехід і проживання українців на території Московської держави тощо. Вимагалося, щоб надалі ніхто не згадував про окрему українську державу, оскільки в майбутньому вона повинна злитися з московською в одну «царську самодержавну».

Необхідно ще раз підкреслити: великодержавницька ідеологія була, є і буде в доступній для огляду перспективі стрижнем ставлення російської влади й розпропагованого нею суспільства до України. При цьому, як тільки окреслюється бажання останньої вийти із силового поля Росії, в Москві на державному рівні посилюється критика Мазепи й «мазепинців».

Намагання українців розібратися у власній історії, зокрема, відносно Мазепи, трактується там як (цитую заяву департаменту інформації та друку МЗС РФ від 15 травня 2009 р.) спроба втягнути український народ в «штучно надумане протистояння з Росією». «Хотілося б нагадати українському керівництву, що ігри з історією, особливо з націоналістичним підґрунтям, ніколи ще ні до чого доброго не приводили. І, намагаючись переписати спільну російсько-українську історію, влада України не стільки об’єднує українське суспільство, скільки розколює його», — підкреслюється в документі²⁰². І ця заява аж ніяк не була випадковою. 25 червня 2009 р. на офіційному сайті МЗС РФ було опубліковано інтерв’ю посла Росії в Швеції Олександра Кадакіна російській службі Бі-Бі-Сі про 300-річчя Полтавської битви. Надзвичайний і повноважний представник РФ, обізвавши Мазепу «відомим пройдисвітом (небезызвестным прохвостом)», розкритикував спроби розгляду переходу Мазепи на бік Карла ХІІ як укладення воєнно-політичного союзу. «Це робиться для формування хибно трактованої національної ідентичності у жорстко заданій антиросійській і русофобській парадигмі», — зазначив дипломат.

4 липня 2009 р. своє, також офіційне, слово сказала Держдума РФ. «Не буде забуте й зрадництво Івана Мазепи, ім’я якого стало загальним, а сам він був підданий анафемі Російською православною церквою. Не може не дивувати, що в керівництві України сьогодні перебувають люди, які вбачають у зраді зразок для наслідування й, таким чином, відмовляють собі й своєму народу в історичному праві вважатися нащадками переможців Полтавської битви», — йдеться в заяві Державної Думи у зв’язку з 300-річчям Полтавської битви від 4 липня 2009 року²⁰³.

Коментувати ці заяви, вочевидь, зайве. Вони мають чітко визначений політичний, радше, геополітичний характер. Проте важливо зазначити, що їх знаменником є та думка, яку поки що не наважуються пустити в обіг російські парламентарії та дипломати. Ось вона. «Сьогодні Росія звільнилася від радянських догм і повинна зайняти непримиренну позицію стосовно «мазепинства» у своєму віковому збиранні російських земель». Ці слова взяті з передмови до збірки з вельми характерною назвою — «Русская Галиция и «мазепинство»²⁰⁴. Показово, що цей об’ємний фоліант у 41 друкований аркуш був підписаний до друку через тиждень після інавгурації Віктора Ющенка наприкінці січня 2005 року.

Вельми промовиста деталь: головні борці з «мазепинством» на сучасному етапі ідентифікують третього Президента України з Мазепою. «Ющенко — це Мазепа сьогодні», — поширює гасло директор Української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов²⁰⁵.

Поодинокі ж спроби російських учених об’єктивно висвітлити історію російсько-українських відносин, зокрема, — праці Тетяни Таїрової-Яковлевої, зустрічають у Росії мало не всенародний осуд. Зокрема, авторитетна «Литературная газета» вмістила рецензію на книжку дослідниці про Мазепу в серії ЖЗЛ під назвою «Жизнь «замечательного» предателя»²⁰⁶.

Очевидно, що такий підхід, заснований на старих ідеологічних штампах, унеможливлює об’єктивне висвітлення історії двох сусідніх народів і держав. З’ясуванню деяких важливих аспектів їх відносин, безумовно, сприятиме погляд на цю проблему під геополітичним кутом зору.

200. Лисяк-Рудницький І. Український національний рух / Історичні есе. В 2 т. Том І. — К., 1994. — С.480.
201. Омельянчук И. В. Черносотенное движение на территории Украины (1904 — 1914 гг.). — К., 2000. — С.74.
202. Мазепа on/off. www.interfax.ru
203. Заявление Государственной Думы в связи с 300-летием Полтавской битвы // Украина. Информационно-аналитический мониторинг. — М.: Институт стран СНГ. — №13(33). — июль 2009. — С.18.
204. «Русская Галиция и «мазепинство». — М., 2005. — С.20.
205. Корнилов Владимир. Полтава vs Конотоп: правда vs ложь. — 2000. — №30-31 (470) 17–23 июля 2009 г.
206. Литературная газета. — 2008. — 3 июля.

У статті розглянуто геополітичні аспекти внутрішньої та зовнішньої політики гетьмана Мазепи. Проведено порівняльний аналіз території, населення та економічного потенціалу України в її етнічних кордонах і сусідніх країн — Речі Посполитої та Московії. Цей аналіз показує, що Україна за основними геополітичними чинниками не поступалася сусідам і за умов мирного будівництва, здійснюваного Мазепою, могла не тільки досягнути незалежності, але й стати однією з провідних європейських держав.

В статье рассмотрены геополитические аспекты внутренней и внешней политики гетмана Мазепы. Проведен сравнительный анализ территории, населения и экономического потенциала Украины в ее этнических границах и соседних стран — Речи Посполитой и Московии. Этот анализ показывает, что Украина по основным геополитическим факторам не уступала соседям и при условиях мирного строительства, осуществляемого Мазепой, могла не только достичь независимости, но и стать одной из ведущих европейских держав.

The article reviews geopolitical aspects of the home and foreign policy of Hetman Mazepa. It carries out comparative analysis of the territory, population and economic potential of Ukraine in its ethnical boundaries, and neighboring countries — Rich Pospolyta and Moscovia. This analysis shows that by its main geopolitical factors Ukraine was not inferior to its neighbors, and if were developed in peaceful manner, as implemented by Mazepa, could not only reach its independence, but could become one of the leading European countries.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11