Geopolitical drawings of hetman Mazepa

VII.

Тепер про природні багатства та економічний потенціал України. Про них було широко відомо далеко за її межами. Так, Ґійом Левассер де Боплан у своєму широко відомому в європейських країнах «Описі України», виданому у Франції 1651 р., зазначав: «Родючий ґрунт дає їм [козакам] зерно в такому достатку, що вони часто не знають, що з ним робити…»¹²⁹. Згодом ці дані підтвердив французький офіцер П’єр Шевальє у своїй «Історії війни козаків проти Польщі» (вийшла друком 1663 р.): «Україна є дуже родючою країною, так само як Русь (мається на увазі Руське воєводство Речі Посполитої. — О. Д.) та Поділля, а земля, тільки-но її обробляти, дає силу-силенну всякого збіжжя, і мешканці здебільшого не знають, що з ним робити. Україна дуже багата також на різну худобу, дичину та рибу; тут сила меду та воску, дерева…»¹³⁰. Цю інформацію очевидців майже слово у слово повторив німецький і французький історик, географ та економіст Жан-Бенуа Шерер у своїй науковій праці, виданій у 1778 році¹³¹.

Та для нас важливішою є спроба порівняльної оцінки природних багатств України з іншими країнами, яку зробив у середині XVIII ст. Вольтер. «Рим і Константинополь, які панували протягом тривалого часу над стількома народами, не йдуть у порівняння з Україною щодо плодючості земель. Природа доклала там найбільших зусиль, аби слугувати людству; проте люди не підтримали цих зусиль своїм виробництвом…», — писав великий мислитель¹³².

Але якщо твердження про плодючість українських земель повністю відповідає даним сучасної науки, то відносно оцінки виробничого потенціалу України Вольтер явно спирався на застарілі на той час відомості своїх співвітчизників. Економічний розвиток України в кінці XVII — першій чверті XVIII ст. дослідив відомий український історик В. А. Дядиченко. Його відповідна праця вийшла друком у 1959 році¹³³. Відтоді ніяких принципово нових досліджень у цій галузі не здійснювалося. На жаль, Вадим Дядиченко не зробив порівняльного аналізу темпів росту української економіки відносно сусідніх країн. Можливо, він не став робити цього свідомо, позаяк вірогідні результати такого аналізу могли не вписатися в радянську історичну концепцію випереджаючих темпів економічного розвитку Росії відносно «братніх» республік. Але з праці Вадима Архиповича ми чітко бачимо бурхливий економічний розвиток Гетьманщини за часів Мазепи. Та й сучасні дослідники роблять слушний висновок про «активний розвиток української промисловості» в ті часи¹³⁴. Отже, Україна перетворювалася із суто аграрної країни на аграрно-промислову. Гетьман Іван Мазепа будував свою державу відповідно до передових європейських тенденцій. Особливу увагу він приділяв розвитку військово-промислового комплексу. Деякі промовисті деталі діяльності Мазепи в цьому напрямку, зокрема — в галузі військової інженерії, створення української артилерії та флоту, висвітлено в праці сучасних дослідників¹³⁵.

У цілому, продовживши зусилля свого попередника Івана Самойловича, гетьман Мазепа заклав фундамент наступного розвитку української економіки, яка перед Першою світовою війною вийшла на передові світові рубежі. У 1912 р. група авторитетних німецьких економістів на чолі з професором Аухагеном відвідала Україну і була вражена бурхливим розвитком її промисловості, особливо металургійної та цукрової галузей. «Якщо яка-небудь несприятлива подія не спинить бурхливого розвитку Росії, — робив висновок Аухаген у своїй доповіді уряду, — перед Німеччиною незабаром з’явиться сусід, могутніший, ніж вона сама…»¹³⁶.

Правильність обраного Мазепою шляху державного будівництва підтвердив подальший розвиток України. Наприкінці XVIII ст., коли більшість українських етнічних земель була об’єднана в складі Російської імперії, німецько-австрійський історик Йоган Християн Енґель у своїй «Історії України й українських козаків» (Галле, 1796 р.) писав про Україну так: «Україна, під оглядом простору рівна королівству, плодовита й щедро вивінувана природою країна, межева стіна поміж культурною Европою й некультурною Азією, кочовище й входова брама для стільких азійських орд, мандруючих в Европу, вже тим самим заслугує на більшу увагу. Історія козаків мала теж великий вплив на історію Польщі, Швеції, Семигороду. Без неї не можна уявити собі величі ні упадку Польщі. Наслідники Карла Густава й Карла XII були б може до сьогодня володіли в Варшаві, Москві й Петербурзі, якби цього захотів був Хмельницький чи козаки Мазепи»¹³⁷.

Аналізуючи можливості реалізації української державної ідеї в роки Першої світової війни під кутом зору геополітики, Дмитро Донцов робив такий висновок: «величина території, кількість населення, границі краю й натуральні шляхи зв’язку з світовим ринком — вичерпують майже всі передумови для державного існування, оскільки вони лежать в самій країні»¹³⁸. Отже, мудрість Івана Мазепи як державного діяча виявилася в тому, що він правильно оцінив геополітичний потенціал України й передбачив її розвиток на прийдешні десятиліття й навіть століття.

129. Боплан Г. Л. де. — Вказана праця. — С.30.
130. Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993. — С.38 — 39.
131. Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. — К., 1994. — С.19.
132. Voltaire. Histoire de l’empire de Russie sous Pierre-Le-Grand. Nouvelle édition… revue… et suivie de notes par L. T. Ventouillac.Tome I. — Londres, 1825. — P.22.
133. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. — К., 1959. — С.37 — 101.
134. Журавльов Д. В. — Вказана праця. — С.77.
135. Радишевський Ростислав, Свербигуз Володимир. — Вказана праця. — С.302 — 317.
136. Allen W.E.D. The Ukraine. A History. — New York, 1963. — P. 269.
137. Велика історія України: У 2-х томах.— Том ІІ.— К., 1993. — С.160.
138. Донцов Дмитро. Історія розвитку української державної ідеї. — К., 1991. — С.36.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11