Materials of М. Kostomarov in V. Tarnovs’kyi Chernigiv Historical Museum funds

В енциклопедичному довіднику “Микола Костомаров: Віхи життя і творчості” у статті “Архівні матеріали про М.Костомарова” під позиціює № 4 зазначені “Рукописи та робочі матеріали до праць Костомарова”[1]. Серед спадщини вченого, яку можна було зарахувати до цього виду джерел, значаться й матеріали з Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського (№ 527, 719, 722, 734). У фондах цієї поважної установи під номером 527 зберігаються листи М.Костомарова до Н.Тарновської, датовані 1860-1883 рр., а під номерами 719, 722 та 734 – переховуються записні книги історика, в яких містяться виписки із документів Архіву Міністерства закордонних справ [2] та Архіву Міністерства юстиції [3].

Як свідчать факти з біографії ученого, М.Костомаров працював у цих архівах протягом 1860-х рр. ХІХ ст., шукаючи матеріалів для археографічних публікацій, а також для написання праць з історії України та Речі Посполитої. На межі 70-80-х рр., незважаючи на хворобу, що все частіше давала про себе знати [4], вчений продовжував свої архівні пошуки, зокрема цілеспрямовано працював над пошуком матеріалів до написання монографії “Мазепа” та розвідки “Мазепинці”. Зміст трьох вище згаданих книг виписок це достеменно доводить.

Отже, що уявляють собою ці книги як джерело. Книга перша (ЧИМ № АЛ-719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710) має 255 аркушів, з яких списано 218, пропущено аркуші № 32, 98 (обороти) та 99. Розмір книги становить 17,5 х 21,5 см. Книга друга (ЧИМ № АЛ-722. Мазепа. Дела Архива Юстиции) налічує 162 аркуші, з яких пропущено аркуші 131-144, які очевидно спеціально були залишені істориком для внесення виписок після опрацювання якихось додаткових справ. В змісті цієї книги містяться виписки з 10 архівних книг документів, які належали до так званих “Малоросійських справ”. Розмір записной книги – 17,0 х 21,5 см. Третя книга (ЧИМ. № АЛ-734. Архив Министерства Юстиции. Книга 11 продолжение. 1697-1708) містить 167 аркушів, з яких списано – 154, пропущено – три, які вирізані між 69 та 70 аркушами. Ромір записної книги – 17,5 х 21,5 см.

Виписки, які робив М.Костомаров, хронологічно охоплюють 1689-1722 р. (виключенням є лише кілька випадкових виписок, які датуються 1674 роком). Серед документів, які потрапили до уваги вченого, переважну більшість займають листи, царські грамоти, укази, гетьманські універсали, донесення, повідомлення, меморіали, жалоби, прохання. Найбільша кількість документів, які переглядав і з яких робив виписки М.Костомаров, припадає на 1698-1708 рр. Серед кореспондентів, імена яких фігурують в архівних документах: Петро І, І.Мазепа, Головин, І.Скоропадський, Л.Полуботок, сотник городищенський Стахович, кошовий К.Гордієнко, Яковенко (?), митрополит київський І.Кроковський, київський воєвода князь Хованський (?), охочекомонний полковник Леонович тощо. Серед адресатів відповідно фігурують Петро І, І.Мазепа, київський війт, Головин, чернігівський полковник П.Полуботок, Федір Володимирович Шилов, Левенець, Петро Шафиров та інші. Серед осіб, про яких йде мова в документах, зустрічаються імена почепського сотника Лукьяна Рославця, князя Якова Федоровича Долгорукова, Данила Забіли, Андрія Солонини, Олександра Васильовича Кікіна, Івана Ломиковського, слуцького архімандрита Серапіона, висвяченого на білоруського священика, ієромонаха Тарасія, думного дяка Українцева, кримського хана Шигин Гірея, воєводи Яблоновського, хорунжого Івана Ломиковського, гетьмана Івана Самойловича, ченця Соломона, Михайла Миклашевського, писаря низового Сапеки (?) та деяких інших.

Обстеження книг виписок, зроблених рукою М.Костомарова, показало, що писав він дуже швидко, поспішав, чим пояснюється велика кількість виправлень, закреслень, скорочень. Характер виписок у третій книзі також свідчить, що хвороба історика явно посилилась, що відбилося на погіршенні почерка, збільшенні кількості помарок. Стиль виписок дозволяє між іншим виявити й особливості роботи М.Костомарова з архівним матеріалом. Зокрема, історик явно покладався на свою добру пам’ять, що обумовило відсутність у виписках повних назв документу та повноцінних цитат. М.Костомаров, роблячи виписки, передавав лише короткий зміст документу, позначаючи при цьому лише номер книги, з якої робилися виписки, номер аркушу та число, яким датувався документ. Іноді можна було помітити примітки, щодо того, чи був той чи інший документ оригіналом або копією. Крім того, очевидно для прискорення роботи, М.Костомаров робив величезну кількість скорочень лише за першими літерами слів, що ускладнювало подальшу роботу з таким документом.

Стосовно змісту виписок можна зазначити, що вони були різноманітними і давали історикові можливість не лише формувати свою точку зору стосовно гетьмана І.Мазепи, Петра І та його оточення, але й складати загальне уявлення про досліджувану добу. Так наприклад, за 1706 рік зустрічаємо таке повідомлення: “Киевлянину Василию Якименку которого торгующего за границей был ограблен шведами в Силезии, дана на 3 года льгота от платежей долгов” [5]. Серед документів за 1707 рік, М.Костомаров напрапив на цікавий лист І.Мазепи до Гаврила Івановича Головкина від 19 січня 1707 р., в якому гетьман повідомляв, що “вина привезли для царя и для Головкина из Молдавии … гетман поставил в Киеве в лехах. Затруднялся поехать на пробу вина ради жестокого мороза … ибо оно замерзнет…“[6]. Не менш цікавим виявився лист від 4 лютого 1707 р. наступного змісту: “Между Киевом и Жолквою по указу была учрежлена почта из казаков. Мазепа пишет Головкину, что послал 300 своих казаков … , но предлагает ко вниманию канцлера Головкина, что если бы в 10 раз более 300 человек послал на ту почту, то певне и того бы не было бы достаточно…“[7]

Враховуючи той факт, що М.Костомаров працював у зазначених вище архівах з метою збору матералів для написання монографії, присвяченої І.Мазепі, цікавим було б простежити, як же були використані зроблені істориком записи та виписки з документів. Нам вдалося простежити кілька таких фрагментів. Отже, описуючи в монографії події, пов’язані із повстанням Петрика, М.Костомаров називає 1692 рік (рік початку повстання) неспокійним, коли “наступила новая, и более бурная смута, наделавшая в течение нескольких лет немало кутерьмы и на Запорожье, и во всей Гетманщине“[8]. Відставами для такого твердження очевидно могли стати листи І.Мазепи царям, в яких він повідомляв, що “в Сечи бунт“[9], а також жалоби гетьмана, що саме в цей час з’явилося багато недоброзичників, що чинили на нього наклепи. Зокрема, згідно виписок М.Костомарова, 24 вересня 1692 року І.Мазепа жалувався царському полковнику Семену Язикову, що “зліе люди из малороссийских жителей на него […] гласят будто он служит неправдою и хочет изменить с царей московских к польскому королю в подданство. Он сокрушался слыша это…“[10].

Зв’язок між текстом виписок з джерел та текстом простежується і в тій частині, де мова йде про події 1698-1699 років. Так, у виписках М.Костомарова за згаданий період, зокрема за 1698 рік, містяться повідомлення та листи І.Мазепи до царя [11], серед яких є листи про судна, про “плавные пути”, про те, що “полотно парусное отдали запорожским козакам…“[12], про Тавань та Казикермен, куди гетьман направив 4 полки [13]. В тексті монографії відповідно є такий абзац: “Зимою 1698-1699 годов Мазепа был позван для свидания с царем в Воронеж и по возвращении, по царскому указу, отправил туда 3000 козаков беречь строившиеся корабли. После того гетман собрал на съезд всех полковников в Гадяч. Там долго рассуждали о новых средствах войни против бусурман и порешили, что каждому полку лучше оставаться в своей области и наблюдать за неприятельскими оборотами и сообразно с тем устраивать свои воинские движения” [14].

Описуючи події 1698-1699 рр., М.Костомаров у сьомому розділі своєї монографії окремо зупинився на доносі Данила Забіли та Андрія Солонини [15]. Підставами для цього стали кілька документів з Архіву закордонних справ, виписки з яких зустрічаються в записних книгах історика [16].

Звичайно, найбільш цікаві документи, які оглядав і з яких вибірково робив виписки М.Костомаров, стосувалися подій Північної війни та переходу І.Мазепи на бік Карла ХІІ. На жаль, через стан виписок, відтворити у повному обсязі ці виписки не можливо. Незважаючи на це, деякі фрагменти виписок, які вдалося прочитати, варті уваги. Так, серед документів Архіву Закордонних справ було повідомлення про те, що гетьман І.Мазепа через канцлера Головкина послав царю “знамена отнятые в Лифляндии казаками“[17], що було свідоцтвом успішних бойових бій за участю козаків. Підтвердженням цього став опис М.Костомаровим в тексті монографії дій руської армії за участтю українських козаків у 1702 році, зокрема у битві при Ерестферській мизі, де був розбитий шведський генерал Шлиппенбах [18].

В описах подій Північної війни М.Костомаров часто звертав увагу на утиски, які чинили москалі козакам, на факти зневаги та відвертих знущань з них командуванням руської армії, а також місцеви населенням. І.Мазепа, отримуючи інформацію про ці факти від своїх підданих [19], жалувався Г.Головкину і наголошував, що “невозможно так насиловать людей“[20].

Нарешті, дуже цікавою є виписка М.Костомарова, якою він не скористався в тексті монографії. Загально розповсюдженою в історичній літературі про події 1707-1708 рр. стала відповідь Петра І на прохання І.Мазепи надати йому хоча б 10 тисяч війська для захисту, на випадок, якщо Карл ХІІ піде на Україну. Цар тоді відповів, що не може дати й 10 чоловік, що не лише образило гетьмана, але й дало йому формальну підставу вважати таку відповідь порушенням зобов’язань сюзерена по відношенню до свого васала і фактично розв’язало гетьману руки. Саме після наради у Жовкві (жовтень 1707 р.), де сталася ця подія, І.Мазепа почав активні контакти з С.Лещинським та Карлом ХІІ. У виписках М.Костомарова нам вдалося розшукати майже повноцінну копію листа Петра І до І.Мазепи, зміст якого підтверджує позицію царя і не залишає гетьману й Україні жодного шансу уникнути військових дій на своїй території, а також інших наслідків війни. Петро І цілком свідомо й рішучо був налаштований на те, щоб використати Україну в якості розмінної карти у його власній грі: “Ныне об’ясляю Вам о неприятеле, оный отшед от Могилева остановился в 6 милях […] и о походе куда именно направятся идти неизвестно подлинно; того ради надлежит немедленно сказать Вам межи Киевом и Черниговом не отдаляясь от тех мест, и если неприятель пойдет на Украину, то Вам по прежним указам нашим и по своему рассуждению […], буде же неприятель не пойдет на Украину, а пойдет к Смоленску, тогда пришлется к Вам указ дабы Вы с войском своим шли к Белой Церкви для удержания наших интересов, ибо доброжелательные поляки ради нас о том просили и того ради предастся Вам несколько драгунских полков и пехотных…“[21].

Отже, аналіз текстів виписок М.Костомарова з документів двох архівів дозволяє зробити певні висновки:

Виписки робилися цілеспрямовано під конкретну монографію;
Характер виписок свідчить, що робилися вони на рубежі 70-80-х рр. ХІХ ст., тобто безпосередньо напередодні написання відповідних досліджень, а також у той час, коли хвороба вченого почала прогресувати й заважати йому працювати більш плідно та єфективно (мається на увазі нерозбірливий та переривчастий почерк);
Манера праці вченого з джерелами доводить, що він в основному покладався на власну добру пам’ять, чим обумовлений стиль передачі лише короткого змісту джерела, без його повноцінного копіювання, а також дає можливість припустити, що у випадку потреби повного копіювання документу, історик звертався до послуг професійних переписчиків, що перебували в штаті працівників архіву;
Використання матеріалів записних книг М.Костомарова у сучасних дослідженнях з історії гетьманування І.Мазепи неможливе через те, що більшість текстів не підлягає прочитанню. Уривки деяких документів, цитати з яких наводились, є недостатніми та не дають підстави для належного їх використання. Крім того, використання виписок М.Костомарова сучасними дослідниками унеможлив-люється тим, що місце перебування документів, які опрацьовував історик не співпадає з нинішнім їх місцезнаходженням. Наприклад, документи Книги № 51 з Архіву Міністерства Юстиції про перебування І.Мазепи у Москві 1689 р. нині зберігаються у складі Ф.229 РДАДА (Арк. 137 зв. – 149);
Наявність такого роду джерел, тобто рукописних матеріалів до творів та історичних праць вченого, має велике значення для дослідження дослідницького інструментарію історика, його творчої майстерні, особливостей його ставлення до джерел, а також наукового сумління вченого.

Примітки

[1] Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід. / В.А.Смолій, Ю.А. Пінчук, О.В.Ясь; Вступ.ст.і заг ред В.А.Смолія. – К.: Вища школа, 2005. – С.31.

[2] Архів міністерства закордонних справ проіснував з 1724 по 1832 р., з 1832 р. він отримав назву – Московський головний архів Міністерства закордонних справ. У цьому архіві зберігалися справи Посольського, Малоросійського, Смоленського та іншіх приказів. (Див.: Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід. / В.А.Смолій, Ю.А. Пінчук, О.В.Ясь; Вступ.ст.і заг ред В.А.Смолія. – К.: Вища школа, 2005. – С.30).

[3] Архів Міністерства юстиції або Московський архів Міністерства юстиції функціонував під цією назвою у Москві з 1852 р. У фондах даного архіву зберігалися справи Урядового Сенату, документи про поземельну власність, судочинство тощо. (Див.: Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід. / В.А.Смолій, Ю.А. Пінчук, О.В.Ясь; Вступ.ст.і заг ред В.А.Смолія. – К.: Вища школа, 2005. – С.30).

[4] Энциклопедия жизни и творчества Н.И.Костомарова (1817-1885) – Киев: Институт истории Украины; Донецк: Юго-Восток, 2001. – С.19.

[5] ЧИМ, № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.145 (зворот).

[6] ЧИМ, № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.145 (зворот).

[7] ЧИМ, № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.145 (зворот).

[8] Костомаров Н. Мазепа. – М.: Республика, 1992. – С.62

[9] ЧИМ, № АЛ – 722. Мазепа. Дела Архива Юстиции. – Арк.50.

[10] Там само. – Арк. 56.

[11] Як виявилося, питання будівництва флоту на верфях у Воронежі, були предметом переписки не лише царя та гетьмана, але й іншіх московських можновладців з І.Мазепою. Зокрема в листі Л.Наришкіна до І.Мазепи від 15 січня 1699 р. йшлося про пошук в Україні та відправлення до Москви, а згодом до Воронежа “20-ти человек тертилщиков, 10 человек кузнечных мастеров и о покупке и о присылке готовых 30 думкратов” // Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. В 2 вып. Вып.1. 1687-1705 гг. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2007. – С.14.

[12] ЧИМ, , № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.11. (зворот) – Лист І.Мазепи царю від 10 березня 1698 р.

[13] ЧИМ, , № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.17. – Лист І.Мазепи царю від 14 червня 1698 р.

[14] Костомаров Н. Мазепа. – М.: Республика, 1992. – С.108.

[15] Там само. – Розділ 7. – С.110-115.

[16] ЧИМ, , № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.27. (оборот).

[17] Там само. – Арк. 59 (зворот). – Повідомлення від 25 травня 1702 року.

[18] Костомаров Н. Мазепа. – М.: Республика, 1992. – С.147.

[19] У виписках, зокрема, є лист охочекомонного полковника Леоновича до гетьмана з проханням “исходотайствовать козакам уход домой ибо коней нечем комить и самим геть нечего и голы и босы…” // ЧИМ, , № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.145 (зворот). – Лист від 31 січня 1707 р.

[20] Костомаров Н. Мазепа. – М.: Республика, 1992. – С.146.

[21] ЧИМ, , № АЛ – 719. Архив Иностранных дел. Мазепа. 1698-1710. – Арк.165. – Лист Петра І І.Мазепі від 16 августа 1708 р.