Mazepa, Orlyk, Voynarovs’kyi. Historical essays

IV. МАЗЕПА І КАРЛ XII

Коли голови Іскри і Кочубея впали під катівською сокирою, козацька старшина почала щораз більше наступати на Мазепу, запевняючи його у своїй вірності, щоби він якнайскорше покінчив з ворогами народу. Вони присягалися, що будуть боронити з ним аж до смерті честі, прав і вольностей України. Орлик і Войнаровський знали, що гетьман має зв’язки з Карлом XII. Мазепа, навчений історією з Кочубеєм, приймав усі протести і заяви вірності, не рішаючись відкрити своєї маски.

Полковники з Миргорода, Прилук, Лубнів Апостол, Горленко і Зеленський прийшли одного дня до нього з генеральним обозним Ломиковським, хотячи зв’язати з ним свою долю святочною присягою: «Напишіть самі текст цієї присяги, — відповів гетьман, — я зроблю все, що ви хочете». Ломиковський зредагував формулу, Мазепа подумав над нею, змінив кілька висловів і казав своїм довіреним присягнути на хрест. Після цього склав сам присягу. Змовники зобов’язалися, коли тільки обставини на це дозволять, з’єднатись з Карлом XII проти московського царя, щоб забезпечити Україні повну самостійність.

Від Мазепи до Карла XII їздили таємні амбасадори під найрізнороднішими одягами. Ці переговори закінчились таємною умовою, підписаною між королем «шведів, готів і вандалів і гетьманом України». Між шведами сам прем’єр-міністр князь Піпер знав про це; між українцями, може, знав про це Орлик. Цей акт згинув, без сумніву, біля Полтави у пожежі шведських архівів, і Петро шукав за ним надаремне. Історики мусили б щодо цього пункту назавсігди битися у неперевірених гіпотезах, якби сім літ тому не було нам удалось відкрити в архівах замку Дентевіль біля Шомона рукопису Орлика під заголовком “De’ductiondesdroitsdel’Ukraine” (Знайшов це Ілля Борщак. Оригінал і переклад видрукувані у «Старій Україні», Львів, 1925 — Прим. Ред.)

Довіреник і продовжник праці Мазепи Орлик наводить у своїй «Дедукції прав України» 6 статей договору, підписаного між Карлом XII і Україною.

Ст. І. — Його Королівська Величність зобов’язується боронити України і частини Краю козаків, приєднаного до неї, і післати туди негайно на поміч війська, коли це буде необхідним або коли князь (Мазепа) і Генеральна Рада будуть цього домагатись. Ці війська, ввійшовши в край, будуть під командою шведських генералів. Та як довго будуть їх там уживати, його Величність передасть їх під провід князя або його наслідників, а вони будуть уживати їх так довго, як довго бачитимуть у цьому потребу. Його Королівська Величність буде оплачувати їх, а козаки постачати їм харчі,

Ст. II. — Все те, що буде завойоване на давніх московських володіннях, належатиме, згідно з правом воєнним, тому, хто займе це як переможець. Та все те, що буде визнане як колишня власність українського народу, буде передане або збережене для українського князівства.

Ст. III. — Український князь і Генеральна Рада будуть панувати надалі згідно з правом, яким користувалися досі на всьому просторі князівства і частин, до нього приєднаних.

Ст. IV. — Іванові Мазепі, законному князеві, ніяким робом не будуть перешкоджати у володінні цим князівством. Після його смерті, яка, як надіємося, не прийде швидко, буде забезпечена свобода для українських земель, згідно з її правами і давніми законами.

Ст. V. — Що торкається герба і титулу українського князя, то не буде ніяких змін у досі прийнятих звичаях. Його Королівська Величність не зможе ніколи присвоїти собі того титулу, ані того, герба.

Ст. VI. — Для більшої забезпеки так цього договору, як і України, князь 1 Генеральна Рада відступлять його Королівській Величності на час цієї війни, як довго триватиме небезпека, кілька своїх міст, а саме Стародуб, Мглин, Полтаву, Батурин і Гадяч.

Орлик, на жаль, обмежується тільки до таких винятків, але вони вистачають, щоб передати провідну думку умови. «Дедукція прав України» каже дуже виразно: «Мазепа і Генеральна Рада користувалися таким чином в 1708р. своєю владою, аби запанувати над тим, що було їх власністю; а щоби тим краще забезпечити свої вольності, вони ввійшли в союз зі шведським королем і погодились, що не будуть вести переговорів сепаратно».

Гетьман у своєму обережному недовір’ї таїв довго цю умову перед головною козацькою старшиною.

Невдовзі цар прохав його, щоб він виступив проти шведів з усією своєю кіннотою; це перевернуло всі плани Мазепи, який саме ждав на Карла XII. Впродовж трьох місяців він придумував найрізнорідніші виправдання і хитрощі, аби тільки зберегти своє військо. На щораз частіші і настирливіші домагання Петра він прикидається хворим, і то так по-мистецьки, що найхитріші дають себе ошукати; він не встає з ліжка, гадають, що він вмирає і доживає останні хвилини, а тим часом він висилає до Могилева, головної квартири шведського короля, одного зі звичайних своїх послів з-поміж духовенства, щоби приспішити прихід Карла XII. Одночасно він приготовляє свою фортецю до оборони і збирає магазини з харчами; наприклад, у Чернігові він зосереджує 15.000 центнерів збіжжя, а до Батурина звозить нові гармати.

Всі ці приготування ідуть у гарячковому поспіху і зовсім явно, бо цар увесь час пересвідчений, що вони спрямовані проти шведів. Надмірно обережний Мазепа наказує навіть священикам відправляти богослужіння в усіх церквах за перемогу Петра. Цей останній спосіб розминувся вже з метою, яку поставив собі український Макіавеллі. Нарід був спантеличений. Його порив до свободи ослаблений, зламаний; коли прийде хвилина діяльного виступу, нарід цей перед нежданою зміною фронту свого гетьмана лишиться пасивним, збитим зі шляху і пантелику. Народна душа проста. Не можна підходити до неї занадто мудро, коли хочемо мати вплив на неї і зворушити її до глибини.

16 вересня 1708р. Карл XII, який непотрібно тратив стільки дорогого часу, дав наказ своїй передній стежі під проводом генерала Лагеркрони перейти кордони України; він мав зайняти Стародуб і під мурами цього міста з’єднатися з гетьманською армією. Петро зі свого боку дав наказ німецькому генералові Інфлантові зайняти сильно цю фортецю, з огляду на її першорядне стратегічне значення. Обидві армії пішли вперед, але Лагеркрона, маючи поганого провідника, збився зі шляху, прогаяв час, і російські війська з Інфлантом його випередили.

Стародубський комендант, що був у змові, з розпукою дивився на їх наїзд, але не міг нічого іншого вдіяти, як відчинити перед ними ворота.

Кілька днів пізніше шведська армія ввійшла на Україну. Вона була немов очарована. Після сумної рівнини, самотніх озер і багнищ із трощею, непролазних литовських, білоруських і польських лісів ця багата земля з величезними скарбами, де кожне село могло прокормити цілий полк, видалась їй новим раєм.

25 вересня 1708р. французький амбасадор при дворі Карла XII Безенваль писав так: «Становище шведського короля на Україні козаків залежатиме від його поведінки з ними. Коли вони заявляться за ним або коли він обмежиться до домагань фуражу для себе, він дістане його від них не тільки без труднощів, але і з приємністю. Україна така багата на харчі всякого роду, яких сама не може з’їсти ані вивезти на чужину для торгівлі, що її населення має завсігди на кілька літ відповідні засоби».

Pages: 1 2 3 4