Mazepyntsi. Ukrainian separatism at the beginning of ХVIII century
Orest Subtelnyi. Mazepyntsi: Ukrainian separatism at the beginning of XVIII century – К., 1994. – p. 105
On the basis of numerous documents within the context of the European history the activity of the hetman Mazepa and his adherents is covered.
- ЧАСТИНА ПЕРША
- ВСТУП
- Європейський контекст
- Український контекст
- Зв’язки козацької України з царями
- Гетьман Іван Мазепа
- Спокуса опору
- Українські невдоволення
- Контакти Мазепи з Лещинським і Карлом XII
- Конспіративне мистецтво Мазепи
- Боротьба за Україну
- Перша реакція Петра І
- Пропагандистська війна
- Хто в Україні підтримував царя
- Мазепа та запорожці
- ЧАСТИНА ДРУГА
- Бендерський період
- Українці в Бендерах: склад, умови, конфлікти
- Обрання Пилипа Орлика на гетьмана
- “Бендерська Конституція”
- Кримський союз
- Українсько-татарскька співпраця: прецеденти
- Українсько-татарський договір
- Протиросійська пропаганда сюзників
- Похід 1711 року
- Похід закінчується катастрофою
- Турецько-український союз
- Українсько-турецькі переговори
- Українсько-турецький договір
- Крах турецької орієнтації
- Незгоди між Орликом і турками зростають
- У переговори вступають поляки
- Турецько-польські дебати з українського питання
- Орлякова пропольська орієнтація
- Порта відмовляється від своїх українських планів
- ЧАСТИНА ТРЕТЯ
- Перехідний період
- Мазепинська інтерлюдія в Європі
- Цареве полювання на мазепинців
- Інтернування Орлика в Османській імперії
- Запорожці під татарською зверхністю
- Цар стискає лещата
- У вирі дипломатичних інтриг
- Лещинський, Орлик і “українська революція”
- Місія Григора Орлика до Порти
- Місія Григора Орлика до Криму
- Розв’язка
- Україна після Петра І
- Повернення запорожців під владу Росії
- Останні спроби
- ВИСНОВКИ
ВСТУП
10 листопада 1708 року. В українському місті Глухові цар Петро І, новообраний козацький гетьман Іван Скоропадський, численні представники української старшини та церковної ієрархії беруть участь у дивовижній церемонії. Серед похмурих гімнів і хмар ладану проголошується анафема імені гетьмана Івана Мазепи, який кілька тижнів тому перекинувся до шведів, що вторглися в цареві володіння. Того самого дня подібну церемонію здійснено в Успенському соборі в Москві, в присутності царевича Олексія Петровича, російських боярів і міністрів. Після цього прокляття Мазепи повторювалося в церквах Російської імперії щороку першої неділі Великого Посту впродовж мало не двох століть. Із погляду правителів, їхнього оточення та вірнопідданих це повторюване прокляття було конче потрібне, адже гетьман учинив “непрощенний гріх”: він спробував вивести Україну з-під російської влади. Не дивно, що протягом дев’ятнадцятого та двадцятого століть противники дедалі сильнішого українського національного руху в Російській імперії звичайно називали українських активістів мазепинцями, а їхньому рухові причепили наліпку мазепинства. Ототожнення мало бути принизливим. Якщо рух, що тільки-тільки зароджувався, поєднати з ім’ям Мазепи, яке в Російській імперії асоціювалося зі зрадою, то можна зганьбити як зрадницький і сам цей рух.
12 липня 1918 року. Російська імперія розвалилася. В Києві народилася Українська держава з багатьма атрибутами старого козацького гетьманату, на чолі якої став гетьман Павло Скоропадський, прямий нащадок Івана Скоропадського. Тисячі українців заповнили Софійський собор і прилеглий майдан, щоб бути присутніми на богослужінні, під час якого з Мазепиного імені знято анафему і за його душу відчитано молитви. Відразу після служби обговорювалися плани (які не були здійснені) перенести гетьманові останки з Румунії до Києва. Для українських націоналістів ототожнення з Мазепою було приємне, оскільки воно означало, що створюваний ними рух, і, конкретніше, їхнє бажання відокремитися від Росії мають багатовікову традицію, яка, вважали вони, надає йому політичної легітимності. Завдяки цим і аналогічним аргументам Мазепа та його спільники до сьогодні залишається кумирами українського націоналізму.
Навіть побіжний огляд історіографічного розуміння (чи, точніше, нерозуміння) Мазепи приводить до висновку, що в науці та в ідеологічній полеміці він був для прихильників українського сепаратизму шанованим символом, а для апологетів російською централізму — „козлом відпущення”. Внаслідок цього мета, мотиви, ідеї та інтереси Мазепи та Пилипа Орлика, його наступника у вигнанні, звичайно спотворювалися й хибно тлумачилися. Тому наше завдання ясне: потрібно, застосувавши відомий афоризм Ранке “Wie es eigentlich gewesen” (”Так, як це дійсно було”), задуми й діяльність Мазепи та Орлика досліджувати в контексті їхнього часу, а не в рамках анахронічних ідеологій.
