Representatives of secret and transparent diplomacy at the hetmanship of І. Mazepa (1687–1709)
Бистрицький Іван
Свояк І. Мазепи І. Бистрицький (його дружина була тіткою Войнаровського) управляв Шептаківською волостю у 1687—1708 рр. Він заснував на її території чимало нових слобод , чим значно збільшив населення округи. Крім господарських справ (управитель збирав продовольство «на кухню» гетьманської резиденції), І. Бистрицький виконував різноманітні делікатні доручення І. Мазепи. Наприклад, у 1687 р. викопував приховані скарби І. Самойловича і передавав їх гетьману . Схоже, у березні 1688 р. гетьманський свояк-”слуга” возив у Москву до В. Голіцина не тільки листа від свого зверхника з коментарем «плевельных речей» у Путивлі «Федора Иванова о мне гетмане и о нескольких подручных мне людей» , а й солідну фінансову віддяку за заступництво. В офіційному супровідному листі від 24 березня І. Мазепа зазначав, що, «посылаючи з умыслу слугу мого Ивана Быстрицкого к Царстующому великому граду Москве отдаю мое низкое челобите Вашой княжой Велможности, милостивому моему Благодетелю» і «препосылаю поздоровленье» . Подібне лаконічне привітання він міг послати і з генеральним суддею М. Вуяхевичем, який тоді ж віз разом з канцеляристом П. Івановим до царів повідомлення від 26 березня про переговори між ним та воєводою Л. Неплюєвим про військову кампанію 1688 р. .
Отже, І. Бистрицький швидше всього виконував додаткове таємне доручення. «Приреклая обетница моя вашой княжой вельможности не могла через немалое время прийти в належное исполнение, — зазначав І. Мазепа у приватній записці В. Голіцину, знайденій після арешту останнього у 1689 р. його противниками, — едно за всегдашними моими около дел на новости уряду моего втрудихся трудными забавами, другое за тым, же не моглем наскоре приспособитися в такую способность, якая бы до посланья была удобна. Теперь теды тую должность мою в пилности належитой составивши, посылаю вашой княжой велможности, милостивому благодателю моему, в червонных золотых пять тысяч и осм сот рублей, в копейках три тысячи рублей, а в талерах битых тысячу и двесте рублей, всего десять тысяч рублей. Якое мое приношение изволь, ваша княжая вельможность, приняти милостиво и ховати меня в милостивой отческой и благодетельской своей ласце и заступлении. Ощо покорне прошу: обецуючи то по себе, донележе жити буду, же во всем желательным и послушным семь работник вашой княжой велможности, о его же милостивую отческую ласку истинным всецелым усердием всегда повольными услугами моими старатися буду» .
Реалії березня 1688 р. (наклепи у Путивлі на гетьмана, зустріч з Л. Неплюєвим, який, як довідуємось з інших документів, бажав поживитись конфіскованим майном і чинив певний тиск у цьому плані на керманича України) дозволяють датувати записку до В. Голіцина часом приїзду І. Бистрицького до Москви. Після повернення останнього у Батурин І. Мазепа 11 травня 1688 р. доручив йому виконати, по суті, аналогічне завдання — доставити генеральному обозному В. Борковському частину конфіскованого майна І. Самойловича . На свого наближеного свояка гетьман покладав відповідальну місію — повідомити Карла XII про бажання генералітету Гетьманщини стати союзниками шведів. Для цього І. Бистрицького викликали у Борзну, де, як згадував П. Орлик, йому було наказано «при всіх нас присягнути ему на секреті, а мні приказал написать ему инструкцию до графа Пипера» . Відданого посланця відправили разом з полоненими до шведів з посланням «ни таким ни сяким без подпису, без печати и без жадного ни до короля, ни до Пипера писаного листу от себе» . Підстарховуючись, І. Мазепа, за пізнішим повідомленням англійського надзвичайного посла Чарлза Вітворта, інформував царя, «що він бунтівник і втікач. Цим гетьман відвернув від себе підозріння, яке у зв’язку з тим могло постати» .
І. Бистрицький з’явився у шведській армії 18 жовтня, коли вона залишила за собою Стародуб . У спогадах А. Гилленкрока, генералквартирмайстра шведської армії, про це є запис: «Цей козацький старшина передав прохання, щоб Й. В. (Його Величність. — Авт.) змінив свій марш і вирушив в напрямі Новгорода-Сіверського, щоб там зайняти позицію. Король обіцяв та наказав… заопікуватися гостем. Коли вони обидва сиділи за обідом, прибув слуга старшини з Новгорода Сіверського і повідомив його, що фельдмаршал Шереметєв повним ходом марширує на Новгород-Сіверський. Тоді попросив цей козацький старшина… доповісти королеві, що потрібно якнайшвидше послати туди шведський відділ, щоб зайняти там позицію» . Карл XII дещо з запізненням, яке виявилось зрештою фатальним, тільки у вечері віддав наказ генералу Крейцу вирушити до Новгорода-Сіверського. Його підрозділ через це лише 20 жовтня зупинився за 12 кілометрів від цього міста, у селі Шептаках. Спійманий росіянами шептаківський війт на допиті показав: «Был де он, войт, в Шептаках, в то число пришли в ту деревню и показались ему швецкие люди, сколько числом, не знает. И он, войт, ис той деревни ушел в Новгородок и сказал о том сотнику Журовченку. И сотник ему сказал, что хател послать проведовать, какие люди. А полк московской еще в Новгородок не пришел. Того ж числа пришел к нему Быстрицкого хлопец Усович и взял ево, войту, с собою в деревню Шептаки, сказал ему, что де пришло московское войско со князем Меншиковым, а не шведы. И как они приехали в Шептаки к пану Быстрицкому, и Усович сказал Бистрицкой, что идут московские люди в Новгородок. И он, Быстрицкой, пошел, сказал швецкому генералу, что можно москвич побить и велел ему, войте, отвесть швецких людей на дорогу, которою идут от Камня в Новгородок московские люди. И он привел и поставил их от Новгородка в миле на мельнице. А сам он, войт, поехал в Новгородок и приехал на отводной караул, сказал козакам, что швецкова войска тысяч с пятнадцать стоят в Шептоках и на дороге у мельницы. И пришел в городок, и сказал городничему и сотнику тож, что шведов пятнадцать тысяч, и сотник отдал ево, войту, за караул. И по приказу пана Быстрицкого сказал, что как придут в Новгородок шведы, чтоб они их встретили с хлебом и ис пушек не стреляли, то де не будет им ничего. Да он же, Быстрицкий, сказал ему, войте, что поедет он того ж часу до гетмана. А Усович остался при Быстрицком. А Быстрицкой при шведе ходит свободна» .
Оскільки допитували війта росіяни у Новгороді-Сіверському 20-го жовтня, то стає зрозумілим, що шведи запізнилися увійти у місто буквально на якусь годину.
І. Бистрицький був відправлений до гетьмана з відповіддю короля, який згоджувався взяти запорозьке військо під свою протекцію . Отримавши її, І. Мазепа відразу направив повторно свого свояка до Карла XII. Гетьман висловлював радість з приводу обіцяної протекції, просив шведів прискорити марш для з’єднання, аби врятувати підрозділи Гетьманщини від небезпеки . І цю місію І. Бистрицький виконав успішно.
Деталі переговорного процесу показують, що управитель Шептаківської округи, очевидно, знав латину, тобто мав непогану освіту, яка дозволяла йому вільно спілкуватися з іноземцями.
І. Бистрицький залишався І. Мазепою до його смерті. Бендерська комісія показала, що свідчення наближеного гетьмана стали вирішальними при визначенні належності військового скарбу. Адже він разом з Довгополом у 1687 р. «викопали з землі різні начиння гетьмана Самойловича, повні дукатів, і віддали в руки того ж гетьмана» . Як з’ясувалося пізніше, І. Бистрицький за певну винагороду, обіцяну А. Войнаровським, лжесвідчив на користь останнього, доводячи, що військовий скарб — приватна власність І. Мазепи .
12 жовтня 1717 р. П. Орлик переслав з Хрістіанстада до Стокгольму копію листа померлого полковника І. Бистрицького (згадується полковником у джерелах бойових дій 1712 року ), адресованого шведському королю: «Ваша королівська величносте і милостивий пане! Не через будь-кого іншого, а тільки через Мазепу покинув я свою доброчесну дружину, своїх дітей та свої маєтки, і, пробувши у нього на службі 40 років, я не зрадив його, коли двічі їздив з листами від нього до Вашої королівської величності. Але тепер шляхетний пан Войнаровський дурить пустими обіцянками, при тому, що моя дружина була з ним у дружніх стосунках, бо Мазепа був його дядьком, а моя дружина, уроджена Городисько, — його тіткою. Спочатку пан Войнаровський пообіцяв мені кілька сотень дукатів за те, щоб я підтримав його у суперечці, що стосувалася походження грошей, і я запевнив, що гроші були взяті не з козацької каси, а з власних коштів Мазепи. А якби я сказав правду, то виявилось би, що Мазепа привласнив гроші трьох попередніх гетьманів: Брюховецького, Многогрішного та Самойловича, а також трьох синів Самойловича: Сімеона, страченого за наказом царя у Сєвську Григорія та засланого в Сибір Якова. Усі ці гроші опинилися у руках Мазепи. Мазепа одержував також прибутки і від оренди, а після його смерті пан Войнаровський забрав усі ці гроші та клейноди, хоча Мазепа не приніс їх з собою на Україну. З допомогою кошового Сірка Мазепа уник смертельної небезпеки і був посланий ним у Батурин до Самойловича, а згодом — до Москви. Тоді він прослужив при Самойловичу 15 років, потім шість років був генеральним осавулом, а коли Самойловича заслали в Сибір, Мазепа заступив його на місці гетьмана і прибрав до рук усі його статки та громадські кошти» .
Дослідник Н. Молчановський висловив припущення, що згаданий лист написав П. Орлик , який боровся за те, аби скарби І. Мазепи належали українському емігрантському уряду, а не А. Войнаровському, який незаконно ним заволодів.
Лист, справді, викликає ряд сумнівів. По-перше, він, адресований королю, подавався у копії. По-друге, насторожує фраза: «пробувши у нього на службі 40 років», тобто з 1669 р. Управителем Шептаківських маєтностей І. Бистрицький став лише 1687 р. Він міг бути слугою у І. Мазепи, але ж після появи на Лівобережжі той сім років не мав якогось значного уряду. По-третє, не відповідає дійсності твердження, що «він (Мазепа — Авт.) прослужив при Самойловичу 15 років, потім шість років був генеральним осавулом». Насправді І. Мазепа став служити на Лівобережжі у 1674 р. Загальна його служба у Самойловича склала 13 років, з них 6 років — генеральним осавулом. Такі помилки навряд чи міг допустити І. Бистрицький. Згадані ж неточності могли допустити фальсифікатори, оскільки життєвий шлях гетьмана до 1687 р. знали фрагментарно, приблизно. Разом з тим П. Орлик та старшини справедливо клопоталися про справедливий розподіл військового скарбу, оскільки Карл XII вирішив спір гетьманського генералітету і А. Войнаровського на користь останнього. Адже це відповідало передусім інтересам короля, який потребував коштів і якому легше було домовлятися про позики з небожем гетьмана, ніж з старшинами.
Помер І. Бистрицький у Швеції. В еміграції був також його син.
Примітки
Лист І. Мазепи до В. Голіцина від 24 березня 1688 р. // З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. — С. 19.
Записка Мазепы князю В. Голицыну // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — СПб., 1858. — Т. 1. — С. 356.
Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17
Related articles:
- First years of Ivan Mazepa hetmanship —
- Secret mission of Solomon, Mazepa’s agent, (1689–1690) to Warsaw with assistance request —
- Gun art foundry in Hetmanship at the times of Ivan Mazepa governance —
- Ivan Mazepa as viewed by contemporaries —
- Relations of Ivan Mazepa with Walachia and Moldova authorities (according to the unpublished letters of the hetman dated 1691–1700) —
