Mazepa’s confession
From the abstract: “Novel in verses Mazepa’s confession — the desperate attempt of Andriy Gudyma to bring back to Ukraine the bright name of his glorious son. The author’s reflections show a clear transference of that time into our contemporaneity. It sounds like the warning to the present politicians, statesmen and to our patient people which has to be an independent according to the divine predestination”.
Червня 25 дня року 1687 поблизу р. Коломак гетьманом обрано Івана Мазепу. І йому вгліла Москва: «…дабы службу и радение показати», збудувати шанці на р. Самарі, Орелі… Старшина віншує Мазепу, та без чолобиття гетьмана нема. А Москва тим часом захлиналась у боротьбі за престол між Софією і Петром.
Не з перепою голова болить.
Іван Мазепа ходить по світлиці…
Нарешті ти доскочив булави.
Таки дорвався. Це тобі не сниться?
Уже — й дорвався…
Все життя — мов сон.
В десниці Божій — міра і офіра.
Та я не раз долав свій Рубікон
Іще до служби в Яна-Казиміра.
Бо з Києва… не горбився в плечах
Із тих-таки риторики й латини.
І, «яко был беглец во всех речах»,
Взяли «до двору» не задля гостини.
Мав славу порученця короля.
Від того не соромлюся й тепера.
З Виговським про ойчизну розмовляв.
Знав Хмельниченка і Павла Тетерю.
Бозна-куди вела моя стезя.
До злету, може. Може, й до загину.
Аж тут король за карабелю взявсь —
Пішов на Правобічну Україну.
Це ж там — Дрозди. Мазепинці мої.
На пам’яті — ласкава борозенка.
Ну, все, мій крулю! — спершу затаївсь.
Затим пішов… під руку Дорошенка.
А тут…
О Боже! Новина давка.
Душі моїй незгоєна ураза —
Наустив Многогрішного Демка
Архієпископ Баранович Лазар:
«Не супереч Московії. Змалій.
Не кланяйся ні хану, ні султану.
І живота в підданстві не жалій,
То будеш мати булаву жадану…»
О, ця Москва…
Хоч, вір їй — хоч, не вір,
А мислі в неї — що туман кромішний.
І… загримів з сім’єю у Сибір
Не гетьман вже, а — просто Многогрішний
А що — старшина? А вона така:
Задля своїх і гонору, й леговищ
Москві здала нещасного Демка,
Бо на клейноди зазіхнув «Попович» .
Не стало злади поміж вас обох,
Бо ти й «Попович» — мов коса і камінь.
А посполиті… Як отой горох,
Що при дорозі, топтаний віками.
А най вам… Пане гетьмане…
І ти Махнув на все — біда, бач натряслася! —
Жона твоя скікнула через тин —
З молодшим, стерва, з двору подалася.
А Україна… Дороше ти мій!
Начхав на неї не заради шльохи?
Ні-ні, мовчу. Не потаємний змій.
І ця молитва не із вуст святохи.
Ну, що мені лишилось на той час
У тій безглуздій, хмурій веремії?..
Ще й досі чую: «Покидаєш нас.
Бо день мій, бачиш, хутко вечоріє».
А тут ще — обкладає Чигирин
Потугами своїми Самойлович.
Руїна всюди. Воля чи загин?
Ти, безталанний серед тих токовищ,
Домової не хочеш боротьби —
Складеш клейноди. І за всю руїну
Благатимеш Всевишнього, аби
Простив її, нещасну Україну.
Господь простить.
Та кам’яна Москва
Тебе в кайдани закує «почесні».
Спізнаєш все: де В’ятка, де Мордва.
А дома слава по тобі пощезне.
Знеміг славний Дорошенко, сидячи в неволі,
Та й умер з нудьги — остило волочить кайдани!
І забули на Вкраїні славного гетьмана…
(…)
Розділ перший — Ох, булава
Розділ другий — Ворохобна Україна
Розділ третій — «Полно вам.., хохлы»
Розділ четвертий — Печалить сором гірше від жалю
Розділ п’ятий — Болить усе: і серце, і душа
Розділ шостий — Між розумом і серцем
Розділ сьомий — І день, і ніч. І знову — ніч
Розділ восьмий — Між двома безоднями
Розділ дев’ятий — Печальна корогва
Розділ десятий — Агій, Полтаво!
«Сповідь Мазепи» у форматі pdf-скан.
Частина 1
Частина 2
Частина 3
Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.
Гудима Андрій Дмитрович — народився 19 липня 1937 року в селі Слобода-Носківецька Жмеринського району Вінницької області у сім’ї колгоспників.
Кандидат сільськогосподарських наук, доцент Білоцерківського державного аграрного університету. Автор декількох десятків наукових публікацій та методичних розробок.
Член Національної Спілки письменників України. Поет, прозаїк і публіцист. У творчому доробку біля сотні публікацій у періодиці — статті, нариси, рецензії; книги лірики, поеми, романи у віршах та романи і повісті у прозі. Віршований роман «Сповідь Мазепи» — двадцять третя книга автора.
Лауреат обласної літературної премії ім. М. Трублаїні, Всеукраїнської літературної премії ім. М. Коцюбинського та літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.
Почесний громадянин міста Біла Церква, занесений до її «Золотого Фонду».
