Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля
Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в місті Медведівці (на Київщині), в родині священика. Він закінчив гімназію в місті Черкасах р. 1913 і того-ж року вступив на Історично-Філологічний Факультет Університету св. Володимира а Києві. Вже тоді зацікавився він історією України, яку студіював під керівництвом проф. М. Довнар-Запольського й доцента В. Данилевича. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.
Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
Відтоді почалася наукова та академічна діяльність Крупницького, спочатку як асистента при катедрі історії /6/ України, а згодом (з 1933 й до 1945 року), як наукового співробітника й члена Професорської Колеґії Інституту.
Року 1931-1932 Крупницький був габілітований в Українському Вільному Університеті в Празі, після чого став доцентом, а згодом професором (надзвичайним 1941 р. і звичайним 1945 р.) УВУ на катедрі історії України. Працюючи постійно в Берліні, він приїздить читати лекції до Праги, де виступає також з доповідями в Українському Історично-Філологічному Товаристві, якого був членом. Року 1938 його було обрано на дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові.
Року 1945 УВУ переносить свою академічну діяльність до Мюнхену, й проф. Крупницький, що після евакуації Українського Наукового Інституту оселився в маленькому північно-німецькому містечку Himmelpforten (Niederelbe), приїздить кілька разів на рік до Мюнхену для викладів в УВУ й в Православній Богословській Академії, професором якої він був з року 1946. Він бере активну участь у працях Української Вільної Академії Наук, як дійсний член УВАН (з р. 1948) і голова Історичної Секції УВАН (з р. 1941), і НТШ, де він був головою Історичної Комісії (з р. 1947). Року 1953 його було обрано на дійсного члена Academie Internationale Libre des Sciences et des Lettres у Парижі.
Наукова діяльність Крупницького, присвячена, головне, історії України XVII-XVIII століття, українській історіографії та історіософії, була великою й плідною. Йому належить коло 150 наукових праць, опублікованих мовами українською, німецькою та англійською. Вони становлять дуже поважний вклад в історіографію України й цілої Східньої Европи. В центрі науководослідних інтересів Крупницького була політична історія України кінця XVII — першої половини XVIII століття. Цій добі присвячено 3 великі монографії Крупницького /7/ — «Гетьман Пилип Орлик» (Варшава, 1938), «Hetman Mazepa und seine Zeit» (Leipzig, 1942). і Гетьман Данило Апостол і його доба» (Авґсбурґ, 1948), а також низка розвідок і статтів, починаючи з його габілітаційної праці «Гетьман Мазепа в освітленні німецької літератури його часу» і кінчаючи останніми публікаціями «З Мазепиної проблематики». Перебування на еміграції відкрило Крупницькому шлях до німецьких і шведських архівів, так важливих для історії України доби Мазепи та Орлика й мало приступних перед тим для української історичної науки. З цього погляду особливе значення мають досліди Крупницького про Орлика, для яких він використав багатющий матеріял з архівів Дрездена, Берліну й Штокгольму.
Залюбки працював Крупницький також у царині української історіографії XVIII-XX століття (дисертація про Енґеля, як історика України, досліди про ідеологію «Історії Русів», низка статтів про наукову діяльність М. Грушевського й Д. Дорошенка, критичні огляди новітньої української історіографії тощо).
Проблемам історіософії, які завжди цікавили Крупницького, він присвятив чимало своїх наукових праць, що серед них чільне місце посідають його «Основні проблеми історії України» (Мюнхен, 1955).
Багато зробив Крупницький, щоб познайомити чужоземну (зокрема німецьку) науку з основними питаннями української історіографії. Його численні статті та рецензії опубліковані в «Zeitschrift fur osteuropaische Geschichte», «Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas», «Ukrainische Kulturberichte» Українського Наукового Інституту в Берліні тощо. Великою заслугою Крупницького було видання курсу історії України німецькою мовою: «Geschichte der Ukraine» (Leipzig, 1939; 2 видання — Leipzig, 1943). /8/
Тяжка хвороба останніх літ стала на перешкоді багатьом творчим задумам Крупницького. Але, сильний духом, він, перемагаючи фізичні страждання й важкі умови еміграційного існування, невтомно й плідно працював до кінця.
Б. Д. Крупницький упокоївся 5 червня 1956 року й похований у Himmelpforten, захгдня Німеччина.
***
Праця Б. Д. Крупницького, що оце виходить у світ, являє собою немов-би синтезу багатолітніх дослідів покійного історика над собою й діяльністю Гетьмана Пилипа Орлика. Вона була написана ще в 1947 році, на доручення Науково-Дослідного Інституту Української Мартирології (Мюнхен), дійсним членом якого був Крупницький. Писав він її важко хворий, у шпиталі. «Про життя Пилипа Орлика, — писав нам Борис Дмитрович 12. II. 1947 р., з Krankenhaus у місті Stade, — я пишу, але поволі. В лікарні воно тяжко і незручно, та й не вільно покищо напружуватися. Але я роблю і думаю, що з того щось напевно вийде». Та вже в половині березня того-ж року праця була готова. Інстиут ухвалив її до друку, але валютова реформа в Німеччині 1948 року й наступна фактична ліквідація Інституту перешкодили тоді її виданню.
Не судилося авторові побачити свою працю в друкові. Але добре діло завжди дасть добрий плід. І наш читач, діставши цей прекрасний нарис про визначного українського державного діяча-емігранта, який боровся до кінця за волю й незалежність Батьківщини, з пошаною й подякою згадає його автора, визначного українського історика-емігранта, який ціле своє життя віддав рідній науці й шуканню історичної правди, зокрема про ту добу, коли жив і діяв гетьман Пилип Орлик.
Олександер Оглоблин
I. П. Орлик — співробітник Мазепи
II. П. Орлик у Бендерах. Вибори на гетьмана
III. П. Орлик у Бендерах. Похід на Правобережну Україну 1711 р.
IV. Перебування П. Орлика в Европі
V. П. Орлик в Туреччині
Бібліографія
