Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи
В ілюстрованому виданні розглянуто репрезентативні функції, символіку, орнаментальний «репертуар» художньо виконаних гармат у Лівобережній Гетьманщині останньої чверті XVII–початку XVIII ст. На основі збережених артилерійських зразків українського походження проаналізовано стилістичні особливості декорування гарматних стволів часів «мазепинського бароко».
Для істориків, мистецтвознавців, зброєзнавців та всіх, кого цікавить минуле України,
Зміст
Вступ
Розділ 1. Репрезентативні функції художніх гарматних стволів
Розділ 2. Символіка художніх зображень на гарматах
Розділ 3. Орнаментальний «репертуар» гарматних стволів
Розділ 4. Емблематичні, гербовані та епіграматичні вірші на гарматних стволах
Розділ 5. Технологія декорування гарматних стволів
Розділ 6. Стилістичні особливості глухівських майстрів-гарматників
Післяслово
Список використаних джерел і літератури
Іменний покажчик
Сканована книга «Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи» Олега Мальченка у форматі pdf.
Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6
Частина 7
Частина 8
Частина 9
Вступ
Вивчаючи процеси та явища, що впродовж XVII ст. привели до виникнення на Лівобережній Україні тієї суспільно-політичної організації, яку історики традиційно називають Гетьманщиною, не важко помітити, що провідну роль серед них відіграє фактор військовий. Його головним проявом був напрочуд швидкий розвиток у світі воєнних технологій, передусім вогнепальної зброї, що ставала дедалі досконалішою й доступнішою як для широкого кола користувачів, так і для масового централізованого виробництва. Артилерійське виробництво, наприклад, згодом взагалі повністю перебрала на себе держава.
Однак розмежувати «державні» й «приватні» замовлення в домодерному суспільстві, яке являла собою Гетьманщина, загалом виявилося неможливо. Як провести чітку межу між приватною «дворовою» артилерією полковника та власне полковою, якщо, наприклад, і та й інша була під його гербом і брала участь у воєнних діях?
Хоч як парадоксально, але воєнна справа в Гетьманщині — це не лише наука, а й складова нашої культури. Погодьтеся: більш як півстоліття перманентних бойових дій — це вже схоже на культурний феномен. Допитливі фахівці підрахували, що за всю історію цивілізації лише близько двохсот років людство існувало без війни. Планета, власне, живе війною. «Bellum omnium pater», — говорили у давнину. Мовляв, «війна — усьому батько». Отже, те, що ми зазвичай називаємо козацьким військовим мистецтвом, також є частиною духовної та матеріальної культури. Особливо це впадає у вічі в такій галузі, як воєнне литво, гарматобудування, тісно пов’язані з металургією, хімією та декоративним мистецтвом.
У другій половині XVII ст. Лівобережна Україна перетворилася на склад величезної кількості художнього литва, особливо гармат. Свою артилерію мали міста, містечка, монастирі та старшинські садиби. Достатньо переглянути коротенький реєстр пирятинської артилерії 1698 p., наведений у «Книзі протоколів пирятинської сотні», щоб оцінити різноманіття існуючої артилерії (ЗО, 127).
Відомо, що у Гетьманщину разом з російськими гарнізонними військами масово прибували гармати російського виробництва, відлиті впродовж XVII ст. (10, 901–909), значна ж частина козацької артилерії залишалася трофейного походження, зазвичай польського. Але з 1670-х років почало з’являтися й місцеве («нове») високохудожнє литво, як, наприклад, гармата 1673 р. за авторством Якова Маркова.
Часи Руїни з їх ідейно-політичним напруженням, відповідним духовним кліматом, розбурханими почуттями й думками, що стимулювали природну реакцію національного духу на іноземні події та впливи, поступово добігали кінця. Саме в цій атмосфері духовного збудження зароджувалися ті ідеологічні та культурні цінності, які сповна розкрилися за сприятливих умов матеріального добробуту й політичної стабільності часів гетьманування І. Самойловича й особливо І. Мазепи. Такі часи зазвичай об’єднували високопрофесійних майстрів з найрізноманітніших ділянок образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.
На думку В. Модзалевського, гетьман І. Самойлович став «одним з перших провідників в наше мистецтво нових ідей…» Важливим було те, що культурну діяльність гетьмана повністю підтримували інші державні й церковні діячі. Серед них, безперечно, фігурував і найближчий помічник і дорадник І. Самойловича — генеральний осавул І. Мазепа.
Культура загалом, а мистецтво зокрема, на думку дослідника О. Оглобліна, завжди посідали важливе місце в житті І. Мазепи, натури поетичної й водночас схильної до філософського синтезу. Крім того, йому було властиве почуття краси, яку він тонко відчував і в камені монументальних будов, і в металі художньо відлитої гармати, і в діамантах гетьманських клейнодів, і в шкірі мистецької оправи книги.
Хоч гетьман І. Мазепа в своєму меценатстві не мав рівних в історії гетьманської України, не можна забувати, що в ті часи чимало інших представників старшинської аристократії були визначними фундаторами й донаторами церков і монастирів. Достатньо згадати, наприклад, імена В. Борковського (Чернігів), М. Миклашевського (Київ, Глухів), В. Кочубея (Київ), К. Мокієвського (Київ), П. Герцика (Київ), І. Мировича (Переяслав), І. Іскри (Полтава), Д. Горленка (Густинський монастир), М. Бороховича, Лизогубів (Чернігів), Гамаліїв та інших діячів мазепинської доби. Різні за виконанням і величчю, розкішні споруди мають спільні риси, які мистецтвознавці об’єднали спеціальним терміном — «мазепинське бароко».
Мистецтвознавці швидко привчили нас під «мазепинським бароко» розуміти передусім певну епоху в розвитку архітектурного стилю. Однак доволі вдало цей спеціальний термін підходить художнього литва, зокрема до такого його напряму, як декорування гарматних стволів. Наявність барокових елементів в українському гарматному художньому
литті є фактом, який не потребує особливих доказів. Достатньо побіжного огляду збережених до нашого часу зразків, пишне оздоблення яких повністю відповідало українському бароковому стилю кінця) ХVII–початку XVIII ст. Період «мазепинського бароко» — це часи найглибшого за змістом і прегарного за виразом наймайстернішого за всю українську історію творення художніх гарматних стволів.
Масштабне «артилерійське бароко» на землях Лівобережної України, яке досягло апогею на початку XVIII ст., було інспіроване головним чином амбітною особистістю І. Мазепи й стало занепадати разом зі зникненням з політичної арени цієї неоднозначної історичної постаті.
Здається, було б якось не «історично» так тісно пов’язувати розвиток і розквіт цілої воєнно-художньої «теми» з іменем лише однієї особи, навіть якщо вона — гетьман. Але факти залишаються фактами й саме така єдність свідчить про невизначеність поступу Гетьманщини, а також про те, наскільки вподобання та амбіції правлячої особи могли змінювати життя цілої країни.
Проте не будемо надмірно ідеалізувати ті умови мазепинської доби, у яких розвивалося поряд з іншими мистецтвами, скажімо, гарматне лиття. Не слід у цьому питанні також довіряти сучасній історичній публіцистиці, нерідко схибленій на національних питаннях, яка часто-густо все перебільшує. Часи були бурхливі, позначені вогнем і мечем, спокій утримувався залізною волею гетьмана, політична ситуація також нагадувала міну уповільненої дії. Однак саме для розвитку гарматного виробництва настала сприятлива година. Тому поєднання доволі розвинутого мистецтва декорування металу й такої вкрай необхідної «державної» зброї, як гармати, було саме на часі.
В останній чверті XVII ст. Лівобережна Україна та Київ стають місцем інтенсивного розвитку всіх видів мистецтва. Металообробка у таких її головних видах, як ювелірна справа і відливання дзвонів і гармат, досягають найбільшого розвитку. Київ, Чернігів, Глухів перехоплюють естафету ливарної справи від підупалих осередків на західноукраїнських землях.
Порівняно з галицьким і волинським литвом XVI–XVII століть лівобережні гарматні стволи відрізняються значно вищим художнім рівнем, багатством орнаментації, соковитим рельєфом, красивою епіграфікою, пропорційністю та витонченістю форм. У виробах майстрів Афанасія Петровича, Иосифа та Карпа Балашевичів, Олексія Івановича, Івана Горлянкевича та інших своєрідно відобразилася доба зародження української державності, що проявилася в святковості орнаментики, вишуканості й чистоті форм виробів, у гербах і пишних титулах, а головне — віддзеркалила той піднесений настрій, що панував в українському бароковому мистецтві (15, 90).
Отже, у Центральній та Східній Україні в умовах щедрого меценату козацької старшини, від гетьмана І. Мазепи починаючи, українське бароко досягло свого апогею. Воно знайшло вияв навіть у такій суворій сфері воєнного мистецтва, як виробництво артилерійських стволів.
Схожі публікації:
- Гетьман Іван Мазепа та його доба — Олександер Оглоблин
- Тисяча сімсот дев’ять. Історичний роман з часів гетьмана Івана Мазепи — Леонід Полтава
- Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники — Сергій Павленко
- З історії архітектури часів Мазепи — www.mazepa.name
- Листи Мазепи у «Бібліотеці» — www.mazepa.name
