Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.
КРАХ ТУРЕЦЬКОЇ ОРІЄНТАЦІЇ
Вже за місяць після його укладення союз між українськими емігрантами й Портою почав розвалюватися. Головним пунктом незгоди між обома сторонами було питання Правобережної України. Для турків і їхніх планів щодо створення на північному узбережжі Чорного моря буферної зони здавалося цілком достатнім настановити Орлика та його людей на Правобережжі. Але для гетьмана зайняти спустошений, знелюднений край, який до того ж формально був частиною польсько-литовської Речі Посполитої, означало створити для себе й для своїх людей нові проблеми, не розв’язавши старих. Тому, залишаючись формально союзниками, обидві сторони почали вести різну й навіть протилежну політику.
Добре знаючи про складність цієї проблеми ще з часів, коли він був генеральним писарем у Мазепи, Орлик зробив чергову спробу відрадити турків. У своєму листі до Юсуфа-паші він доводив, що готовність росіян поступитися Правобережжям — це відвертий обман: “Вона [Москва] поступається тим, чого не має і не може мати. За цією лячною маскою [московської поступки] я бачу підступи, шахрайство й обман москалів, які прагнуть скористатися з довірливості Високої Порти. Справді, яке право мають москалі на Україну з цього боку Дніпра, яка належить нам [українським козакам] не за правом відокремлення, а за правом вічного проживання“. Він також наголошував, що цей крок росіян був спрямований на: те, щоб утягнути Порту та козаків у конфлікт із поляками, яким цар також пообіцяв Правобережжя. Наприкінці листа; Орлик зазначав, що Мазепа ризикував усім, аби визволити, Україну, а не тільки її частину, і саме до цієї мети слід іти й далі. Але Порта не зважила на ці аргументи. Вона була сповнена рішучості реалізувати свій “український план”.
НЕЗГОДИ МІЖ ОРЛИКОМ І ТУРКАМИ ЗРОСТАЮТЬ
Спочатку турки спробували порозумітися з гетьманом. Разом із документом, за яким Орликові надавалося Правобережжя, турецький ага привіз Орликові “вісім мішків, повних золота“, щоби покрити перші витрати на оволодіння краєм . Але оскільки в гетьмана й після цього залишалися поважні сумніви щодо планів Порти, кримський хан почав чинити тиск, вступаючи за спиною гетьмана в переговори з іншими козацькими провідниками. Особливо податливим на ці загравання виявився запорізький кошовий Кость Гордієнко. Він був улюбленцем Девлет-Гірея, який уважав його, на відміну від Орлика, хоробрим і здібним воїном. Близькі стосунки між кошовим і ханом були продемонстровані під час переговорів у Константинополі, коли в середині січня Гордієнко, не дочекавшись кінця переговорів, разом із ханом відбув із столиці. Протягом лютого він підтримував тісні контакти з Девлет-Гіреєм, а наприкінці березня 1712р. разом із п’ятдесятьма іншими запорожцями покинув козацький табір у Бендерах. Невдовзі він почав підбурювати запорожців, що лишилися з Орликом, іти на Правобережжя, не чекаючи гетьманових наказів. До того ж хан, через голову гетьмана, наказав прилуцькому полковникові Горленкові вести козацький загін на Правобережжя.
Головною причиною ханового тиску на Орлика, щоби той вів своїх людей у здобуті землі якнайскоріше, було сподівання приборкати очікувані протести поляків, поставивши їх перед доконаним фактом, тобто заволодівши краєм за допомогою Орликових козаків. Десь на початку травня хан і гетьман дійшли тимчасової згоди. Деталі цього порозуміння невідомі, але в середині травня хан направив на Правобережжя низку маніфестів, що проголошували виняткову владу Орлика над краєм. Перші маніфести доставляли татарські емісари, головне завдання яких було оцінити тамтешні умови й доповісти про них ханові та Порті. В одному з таких маніфестів, від 15 травня 1712p., заявлялося: “За допомогою своїх переможних армій Порта визволила вашу батьківщину, Україну, з московського гніту й віддала її у володіння нікому іншому, як Пилипові Орликові, гетьманові українських і запорізьких козаків, і підтвердила цей привілей своїм дипломом. Тому ми посилаємо вам із нашим листом наших мурзів і агів, аби вони самі могли пояснити вам в ім’я Порти та в наше власне ім’я, що відтепер ані поляки, ані москалі не матимуть над вами жодної влади. Аж до Прута вся влада належатиме вашому гетьманові Пилипові Орлику“.
Гетьман, можливо, дозволив уживати в цих деклараціях своє ім’я, але не збирався активно підтримувати плани хана та Порти щодо Правобережжя. Той факт, що в червні хан спонукав Горленка, з яким гетьман також вступив у конфлікт, зайняти кілька правобережних міст, переконав Орлика, що не тільки плани Порти та хана щодо України підозрілі, але і його особисте становище, з огляду на ханову тактику, не було Цілком безпечним.
Під кінець весни 1712р. Орлик опинився у складній ситуації. Він був переконаний, що з надання йому Правобережжя нічого доброго не вийде, проте, оскільки це все-таки відповідало його власним планам, не міг явно відмовитися від привілею. Тому гетьман вирішив підтримувати коректні стосунки з ханом і Портою, водночас уникаючи зобов’язань щодо їхніх найближчих планів, пов’язаних із вступом на Правобережжя, Була й інша причина, чому гетьман вирішив відмовитися від тіснішої співпраці з Портою: хоча козацько-турецькі переговори не дали козакам того, на що вони сподівалися, переговори ці зайшли далі, ніж воліли б Карл XII та його польські союзники. Прилюдні оголошення про те, що Орлик, протеже шведського короля, збирається заволодіти Правобережжям, і повідомлення, що деякі запорожці вже рушили туди, шкодили інтересам Карла XII, оскільки викликали гнів і підозри всіх поляків, прихильності яких король так домагався. Тому Орлик уважав, що він має не тільки задовольнити своїх мусульманських своюзників, але й заспокоїти шведського короля та розвіяти підозри поляків.
Під час аудієнції у Карла XII 13 червня 1712 р, гетьман спробував виправдатися за свої зв’язки з турками, пояснивши, що його посланці діяли всупереч його настановам, коли прийняли султанів привілей. Він також погодився повідомити Порту, що не вступить на Правобережжя, доки турки не врегулюють цього питання з Річчю Посполитою. Таким чином Орлик відмовився (але не дезавуював їх відкрито) від надмірних, як він уважав, зобов’язань перед турками й повернувся до безпечнішої, хоча й менш обнадійливої, зверхності шведського короля.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
