Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.
ІНТЕРНУВАННЯ ОРЛИКА В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Гетьманові лишався тільки один вибір. У листі до приятеля він зазначав, що “імперський (Габсбурзький), шведський і польський двори радять мені подбати про свою безпеку й пошукати безпечніших країн. Із цієї причини я вирішив утекти під протекцію Оттоманської Порти“. Попрощавшись у сльозах зі своєю родиною, Орлик 27 лютого 1722р. вирушив до турецького кордону під Хотином. У його поверненні до імперії була якась фатальна неминучість. Досвід історії показує, що кожен козацький лідер із “сепаратистськими тенденціями” раніше чи пізніше починав шукати прихильності Порти. На лихо для Орлика, його повернення було не дуже. вчасним.
Після досягнення 1713р. угоди з Росією (Адріанопольський мир) Порта послідовно уникала сутичок на своїх північних кордонах. Це особливо характерно для періоду, коли великим візиром був Дамад Ібрагім-паша (1718—1730). Щоб задовольнити султанове прагнення спокійного, культурного життя, й самому також правити без ускладнень, цей витончений і розумний політик, зять Ахмета III, всю свою зовнішню політику будував на униканні конфліктів. Так, 1720p., великою мірою завдяки зусиллям дуже здібного царевого посла І.І.Неплюєва, між Туреччиною та Росією укладено “вічний мир”. Відтоді аж до смерті 1725р. Петра І турки виказували щодо росіян дивовижну пасивність, дозволяючи їм постійно розширювати свої володіння на Кавказі та вздовж Каспійського моря . Ясна річ, зневага, яку Порта раніше відчувала до росіян, тепер змінилася шаною й навіть побоюванням.
Таким був стан турецько-російських відносин, коли 10 березня 1722р. Орлик опинився на турецькій території. Він одразу ж зіткнувся з труднощами. Хотинський сераскер Абді-паша був гетьмановим знайомим із часу невдалого вторгнення Станіслава Лещинського в Польщу 1713р. Однак це не забезпечило йому дружнього прийому. Абді-паша різко негативно ставився до козаків узагалі й Орлика та його сподвижників зокрема. Він уважав запорожців не кращими за розбійників і баламутів, що постійно порушують мир і спокій на турецько-польсько-російських кордонах. Що ж до Орлика й особливо його уповноваженого Нахимовського, то вони для сераскера теж були баламутами й заколотниками, хоча й більш витонченими, які зробили своїм ремеслом шпіонаж і “порушення миру між великими монархами“.
Абді-паша виявив свої погляди та проросійські настрої, за кілька тижнів до приїзду Орлика в Хотин заарештувавши Нахимовського й виславши його в Польщу, до коронного гетьмана Сенявського. Цей “тиран і вульгарна бестія“, як називав Орлик пашу, зреагував на новину про прибуття гетьмана наказом, аби він повертався туди, звідки приїхав. Тоді Орлик витяг свої козирі — адресовані султанові рекомендаційні листи європейських монархів, договір із татарами 1711р. та привілей Ахмета III. Це справило на пашу враження, й він дозволив гетьманові зачекати в Хотині, доки він пошле до столиці по інструкції стосовно того, що робити з непроханим гостем.
Тим часом до Константинополя надходили звістки про Дедалі більше втягування Петра І у справи Персії. До того ж досягла столиці ще одна серія скарг хана Саадет-Гірея на Росіян. Цілком можливо,що характер цієї інформації позитивно вплинув на першу реакцію Порти на Орликову появу в її володіннях. У травні 1722р. до Хотина прибув урядовець із Константинополя з дружніми вітаннями гетьманові й повідомленням, що той має їхати до міста Сереса в Македонії, провести там мусульманський великий піст і свята Рамадан і Байрам, а тоді їхати до столиці на “наради” з Портою. Навіть похмурий Абді-паша змінив тон і вислав з Орликом ескорт із вісімнадцяти вершників.
Дорогою гетьман зробив зупинку в Бухаресті, де його з великою пишнотою і пошаною прийняв волоський господар Ніколає Маурокордато. Оскільки брат господаря був головним драгоманом у Порті, ймовірно, що сердечність цього прийому свідчила про тогочасне прихильне ставлення турецького уряду до Орлика. Іншою ознакою прихильності був той факт, що господар улаштував церемонію, на якій була прилюдно зачитана султанова грамота гетьманові. Орлик використав цю нагоду, щоб відновити перервані після арешту Нахимовського зв’язки із запорожцями та ханом.
13 серпня гетьман і його супровідники досягли Сереса. Тут Орлик пробув набагато довше, ніж очікувалося. Затримка була пов’язана з новими, несприятливими для нього подіями в Константинополі. Через Неплюєва цар довідався про перебування Орлика на турецькій території і зажадав, аби його видали Росії. Як указував австрійський дипломат Тальман, Порта вже вирішила була дозволити Орликові їхати до Криму, до запорожців, коли Неплюєв висловив протест проти, такого кроку, заявивши, що це суперечитиме умовам мирного договору. Вочевидь, Орликова справа призвела до гострої сутички між Ібрагімом-пашею та Неплюєвим. Царський посланець повідомляв, що великий вівир висловлював занепокоєння з приводу подій у Персії й навіть натякав на війну, в разі якої Орлика було б використано проти росіян.
Тим часом чекання в Сересі ставало нестерпним. Радше з полегкістю, ніж із підозрою Орлик 26 листопада писав у своєму щоденнику, що зі столиці прибув “бей із показною поставою” і повідомив його, що “хоча Порта бажає привезти мене до Стамбула, нинішня ситуація з Москвою не довволяе цього зробити“. Задля “більшої зручності” гетьманові належало їхати до Салонік із особистим запевненням великого візира “про його незмінний намір привезти мене за кілька днів до Стамбула“. Він не знав, що ці “кілька днів” розтягнуться більш як на десять років.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
