Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.
ЗАПОРОЖЦІ ПІД ТАТАРСЬКОЮ ЗВЕРХНІСТЮ
У безлічі листів, меморандумів і проектів, що їх Орлик адресував європейським політикам, він незмінно говорив про запорожців як про “своє військо“, силу, в будь-який момент готову розпочати боротьбу за визволення своєї “стражденної вітчизни“. Мета цих згадок очевидна: вони повинні були переконати гетьманових кореспондентів, що він має у своєму розпорядженні військову силу й тому є чинником, із яким слід рахуватися. Але з огляду на велику, й не тільки географічну, відстань, яка відділяла гетьмана-емігранта від його “добрих молодців на Січі“, постає питання, наскільки точним було його уявлення про запорожців і їхнє наставлений.
В Олешках традиційна боротьба між про- й протимосковською фракціями серед запорожців тривала. Чим довше козаки залишалися під хановою зверхністю, тим напруженішою ставала ця боротьба. Доки кошовим був Гордієнко, проросійські почуття притлумлювано. І навіть після усунення кошового 1717р. його протиросійські погляди ще мали великий вплив. Тому коли 1721р. Нахимовський привіз на Січ листа від Орлика з захопленою розповіддю про те, як члени Віденського союзу планують піти на Росію “сушею і морем“, козаки відповіли позитивно й попросили не забувати про них. Проте невдовзі новий кошовий Іван Малашевич почав вивчати можливості дістати в царя прощення.
Одна з причин зростання серед запорожців тенденцій до примирення була пов’язана з комерцією. Наказавши мешканцям Гетьманщини уникати будь-яких контактів із запорожцями (навіть Скоропадський не міг написати їм без царевого дозволу), цар не лише ізолював їх соціально, але й зруйнував їхню вигідну торгівлю з Лівобережжям. Хоча деякі українські купці все ще торгували таємно в Олешках, більшість їхала до Криму, де їм було дозволено вести торгівлю, не заїжджаючи на Січ. Оскільки велику частину провіанту запорожці діставали з Гетьманщини, царева заборона поставила їх у дуже скрутне становище.
Ще обтяжливішими були для запорожців проблеми, з якими вони зіткнулися на службі в хана. Не маючи змоги дістати потрібні харчі від купців, козаки відновили грабіжницькі рейди на території, що перебували під владою Польщі та Росії. Це викликало бурю протестів з боку їхніх урядів на адресу хана та Порти. Крім того, коли хан наказував запорожцям брати участь у його походах на Кубань, багато з них гірко нарікали на важкі умови, в яких їм доводилося воювати, а також неприязне ставлення з боку татар. Саадет-Гірей був так роздратований цими скаргами, що наказав деяких козаків, які найбільше ремствували, продати рабами на галери 44. До 1722р. відносини між запорожцями та їхніми зверхниками стали такими напруженими, що, коли почалися російсько-турецькі переговори щодо Персії, Ібрагім-паша на прохання хана порушив питання про можливість повернення запорожців на російську територію. Росіяни відповіли позитивно, але впливові елементи в Криму рішуче виступили проти цієї ідеї.
1724р. головні мурзи повстали проти Саадет-Гірея. Цю так звану “аристократичну революцію” часто описували як внутрішній конфлікт між ханом і Кантиміром-мурзою, провідником могутнього клану Ширінів. Але якщо вірити Орликові та донесенням російських шпигунів у Криму, головною причиною повстання була проблема запорожців. Обидва ці, ясна річ, не пов’язані між собою джерела твердять, що мурзи збунтувалися й зібрали свої війська, “щоб хан не віддав запорожців під російську владу, бо запорожці — і наш перший захист проти росіян“. Мурзи також заявляли, що запорожці надто добре знають татарську оборону й загальну ситуацію в Криму, аби дозволити їм перейти до росіян. Урешті запорожці залишилися під протекцією хана, але не Саадет-Гірея, якого зміщено, а його наступника — Менглі-Гірея II.
У далеких Салоніках Орлик, дізнавшись про плани повернути запорожців під владу Росії, застерігав Порту, щоб вона не вірила російським вигадкам про козаків і належно оцінювала їхнє військове значення: “Я не можу не вірити, що москалі зобразили це військо невідповідними барвами, випробовуючи будь-які засоби й напружуючи все своє вміння, щоб спонукати Високу Порту видати запорожців, перш ніж вони [москалі] почнуть війну з Високою Портою, аби під час неминучої війни українці не мали де прихиститися і з ким стати до спілки, щоби скинути їхнє ярмо“.
Орликове розуміння російських спонук і можливої ролі запорожців у близькому турецько-російському зіткненні було обгрунтоване. Він усвідомлював, що тогочасні намагання Петра і зліквідувати автономію України викликали широке невдоволення в країні й що опозиційні елементи в Гетьманщині І можуть спробувати встановити зв’язки і скоординувати свій опір із запорожцями й навіть самим Орликом. Йому було ясно, що, забравши собі запорожців, цар знищить традиційне ядро української опозиції, яка, коли дати їй скристалізуватися, може залишити росіян дуже вразливими в разі російсько-турецького зіткнення.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
