Сповідь Мазепи
З анотації: «Віршований роман „Сповідь Мазепи“ — це відчайдушний крок Андрія Гудими до повернення Україні світлого імені славного її сина. У роздумах автора проглядається чітке перевисання тієї доби у наше сьогодення. Це звучить як засторога нині сущим політикам, державотворцям і нашому терплячому народові, якому Небесними Силами визначено бути незалежним».
Червня 25 дня року 1687 поблизу р. Коломак гетьманом обрано Івана Мазепу. І йому вгліла Москва: «…дабы службу и радение показати», збудувати шанці на р. Самарі, Орелі… Старшина віншує Мазепу, та без чолобиття гетьмана нема. А Москва тим часом захлиналась у боротьбі за престол між Софією і Петром.
Не з перепою голова болить.
Іван Мазепа ходить по світлиці…
Нарешті ти доскочив булави.
Таки дорвався. Це тобі не сниться?
Уже — й дорвався…
Все життя — мов сон.
В десниці Божій — міра і офіра.
Та я не раз долав свій Рубікон
Іще до служби в Яна-Казиміра.
Бо з Києва… не горбився в плечах
Із тих-таки риторики й латини.
І, «яко был беглец во всех речах»,
Взяли «до двору» не задля гостини.
Мав славу порученця короля.
Від того не соромлюся й тепера.
З Виговським про ойчизну розмовляв.
Знав Хмельниченка і Павла Тетерю.
Бозна-куди вела моя стезя.
До злету, може. Може, й до загину.
Аж тут король за карабелю взявсь —
Пішов на Правобічну Україну.
Це ж там — Дрозди. Мазепинці мої.
На пам’яті — ласкава борозенка.
Ну, все, мій крулю! — спершу затаївсь.
Затим пішов… під руку Дорошенка.
А тут…
О Боже! Новина давка.
Душі моїй незгоєна ураза —
Наустив Многогрішного Демка
Архієпископ Баранович Лазар:
«Не супереч Московії. Змалій.
Не кланяйся ні хану, ні султану.
І живота в підданстві не жалій,
То будеш мати булаву жадану…»
О, ця Москва…
Хоч, вір їй — хоч, не вір,
А мислі в неї — що туман кромішний.
І… загримів з сім’єю у Сибір
Не гетьман вже, а — просто Многогрішний
А що — старшина? А вона така:
Задля своїх і гонору, й леговищ
Москві здала нещасного Демка,
Бо на клейноди зазіхнув «Попович» .
Не стало злади поміж вас обох,
Бо ти й «Попович» — мов коса і камінь.
А посполиті… Як отой горох,
Що при дорозі, топтаний віками.
А най вам… Пане гетьмане…
І ти Махнув на все — біда, бач натряслася! —
Жона твоя скікнула через тин —
З молодшим, стерва, з двору подалася.
А Україна… Дороше ти мій!
Начхав на неї не заради шльохи?
Ні-ні, мовчу. Не потаємний змій.
І ця молитва не із вуст святохи.
Ну, що мені лишилось на той час
У тій безглуздій, хмурій веремії?..
Ще й досі чую: «Покидаєш нас.
Бо день мій, бачиш, хутко вечоріє».
А тут ще — обкладає Чигирин
Потугами своїми Самойлович.
Руїна всюди. Воля чи загин?
Ти, безталанний серед тих токовищ,
Домової не хочеш боротьби —
Складеш клейноди. І за всю руїну
Благатимеш Всевишнього, аби
Простив її, нещасну Україну.
Господь простить.
Та кам’яна Москва
Тебе в кайдани закує «почесні».
Спізнаєш все: де В’ятка, де Мордва.
А дома слава по тобі пощезне.
Знеміг славний Дорошенко, сидячи в неволі,
Та й умер з нудьги — остило волочить кайдани!
І забули на Вкраїні славного гетьмана…
(…)
Розділ перший — Ох, булава
Розділ другий — Ворохобна Україна
Розділ третій — «Полно вам.., хохлы»
Розділ четвертий — Печалить сором гірше від жалю
Розділ п’ятий — Болить усе: і серце, і душа
Розділ шостий — Між розумом і серцем
Розділ сьомий — І день, і ніч. І знову — ніч
Розділ восьмий — Між двома безоднями
Розділ дев’ятий — Печальна корогва
Розділ десятий — Агій, Полтаво!
«Сповідь Мазепи» у форматі pdf-скан.
Частина 1
Частина 2
Частина 3
Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.
Гудима Андрій Дмитрович — народився 19 липня 1937 року в селі Слобода-Носківецька Жмеринського району Вінницької області у сім’ї колгоспників.
Кандидат сільськогосподарських наук, доцент Білоцерківського державного аграрного університету. Автор декількох десятків наукових публікацій та методичних розробок.
Член Національної Спілки письменників України. Поет, прозаїк і публіцист. У творчому доробку біля сотні публікацій у періодиці — статті, нариси, рецензії; книги лірики, поеми, романи у віршах та романи і повісті у прозі. Віршований роман «Сповідь Мазепи» — двадцять третя книга автора.
Лауреат обласної літературної премії ім. М. Трублаїні, Всеукраїнської літературної премії ім. М. Коцюбинського та літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.
Почесний громадянин міста Біла Церква, занесений до її «Золотого Фонду».
