НЕЗГОДИ МІЖ ОРЛИКОМ І ТУРКАМИ ЗРОСТАЮТЬ

Спочатку турки спробували порозумітися з гетьманом. Разом із документом, за яким Орликові надавалося Правобережжя, турецький ага привіз Орликові "вісім мішків, повних золота", щоби покрити перші витрати на оволодіння краєм . Але оскільки в гетьмана й після цього залишалися поважні сумніви щодо планів Порти, кримський хан почав чинити тиск, вступаючи за спиною гетьмана в переговори з іншими козацькими провідниками. Особливо податливим на ці загравання виявився запорізький кошовий Кость Гордієнко. Він був улюбленцем Девлет-Гірея, який уважав його, на відміну від Орлика, хоробрим і здібним воїном. Близькі стосунки між кошовим і ханом були продемонстровані під час переговорів у Константинополі, коли в середині січня Гордієнко, не дочекавшись кінця переговорів, разом із ханом відбув із столиці. Протягом лютого він підтримував тісні контакти з Девлет-Гіреєм, а наприкінці березня 1712р. разом із п'ятдесятьма іншими запорожцями покинув козацький табір у Бендерах. Невдовзі він почав підбурювати запорожців, що лишилися з Орликом, іти на Правобережжя, не чекаючи гетьманових наказів. До того ж хан, через голову гетьмана, наказав прилуцькому полковникові Горленкові вести козацький загін на Правобережжя.

Головною причиною ханового тиску на Орлика, щоби той вів своїх людей у здобуті землі якнайскоріше, було сподівання приборкати очікувані протести поляків, поставивши їх перед доконаним фактом, тобто заволодівши краєм за допомогою Орликових козаків. Десь на початку травня хан і гетьман дійшли тимчасової згоди. Деталі цього порозуміння невідомі, але в середині травня хан направив на Правобережжя низку маніфестів, що проголошували виняткову владу Орлика над краєм. Перші маніфести доставляли татарські емісари, головне завдання яких було оцінити тамтешні умови й доповісти про них ханові та Порті. В одному з таких маніфестів, від 15 травня 1712p., заявлялося: "За допомогою своїх переможних армій Порта визволила вашу батьківщину, Україну, з московського гніту й віддала її у володіння нікому іншому, як Пилипові Орликові, гетьманові українських і запорізьких козаків, і підтвердила цей привілей своїм дипломом. Тому ми посилаємо вам із нашим листом наших мурзів і агів, аби вони самі могли пояснити вам в ім'я Порти та в наше власне ім'я, що відтепер ані поляки, ані москалі не матимуть над вами жодної влади. Аж до Прута вся влада належатиме вашому гетьманові Пилипові Орлику".

Гетьман, можливо, дозволив уживати в цих деклараціях своє ім'я, але не збирався активно підтримувати плани хана та Порти щодо Правобережжя. Той факт, що в червні хан спонукав Горленка, з яким гетьман також вступив у конфлікт, зайняти кілька правобережних міст, переконав Орлика, що не тільки плани Порти та хана щодо України підозрілі, але і його особисте становище, з огляду на ханову тактику, не було Цілком безпечним.

Під кінець весни 1712р. Орлик опинився у складній ситуації. Він був переконаний, що з надання йому Правобережжя нічого доброго не вийде, проте, оскільки це все-таки відповідало його власним планам, не міг явно відмовитися від привілею. Тому гетьман вирішив підтримувати коректні стосунки з ханом і Портою, водночас уникаючи зобов'язань щодо їхніх найближчих планів, пов'язаних із вступом на Правобережжя, Була й інша причина, чому гетьман вирішив відмовитися від тіснішої співпраці з Портою: хоча козацько-турецькі переговори не дали козакам того, на що вони сподівалися, переговори ці зайшли далі, ніж воліли б Карл XII та його польські союзники. Прилюдні оголошення про те, що Орлик, протеже шведського короля, збирається заволодіти Правобережжям, і повідомлення, що деякі запорожці вже рушили туди, шкодили інтересам Карла XII, оскільки викликали гнів і підозри всіх поляків, прихильності яких король так домагався. Тому Орлик уважав, що він має не тільки задовольнити своїх мусульманських своюзників, але й заспокоїти шведського короля та розвіяти підозри поляків.

Під час аудієнції у Карла XII 13 червня 1712р, гетьман спробував виправдатися за свої зв'язки з турками, пояснивши, що його посланці діяли всупереч його настановам, коли прийняли султанів привілей. Він також погодився повідомити Порту, що не вступить на Правобережжя, доки турки не врегулюють цього питання з Річчю Посполитою. Таким чином Орлик відмовився (але не дезавуював їх відкрито) від надмірних, як він уважав, зобов'язань перед турками й повернувся до безпечнішої, хоча й менш обнадійливої, зверхності шведського короля.

ЗМІСТ : НАЗАД : НАГОРУ : ВПЕРЕД