УКРАЇНА ПІСЛЯ ПЕТРА І

Спочатку смерть Петра І не викликала в Гетьманщині великих політичних змін. Обрання нового гетьмана й далі відкладалося, а Полуботкові спільники — Савич, Чарниш і, пізніше, Апостол — залишалися в ув'язненні в Петербурзі. Тим часом над українцями панувала Малоросійська колегія, яка прагнула глибше врости в цю землю.

27 травня 1726р. Вельямінов попросив Сенат "задля ефективнішого ведення справ" перевести колегію з розшташо-ваного біля російського кордону Глухова вглиб України, скажімо, до Ніжина чи Прилук. Він також просив дозволу спорудити будівлю, придатну для розміщення російських чиновників. Але найважливішим було прохання колегії, аби її члени залишалися на своїх посадах постійно й не підлягали заміні. Не відстаючи від чиновників, російські офіцери в Україні також прагнули влаштуватися зручніше. 23 червня 1727р. Військова колегія попросила для десяти розташованих у Гетьманщині полків права на постійне розквартирування.

Не всі з цих пропозицій були зустрінуті в Петербурзі прихильно. Верховна таємна рада, найважливіша імперська установа за правління Катерини І та Петра II, відхилила прохання військових про сталі квартири й петицію Вельямінова про переведення колегії. Ці ухвали свідчили про більшу чутливість до нарікань українців. (Десь у той час російський Урядовець у Гетьманщині з тривогою повідомляв до Петербурга: "Про колезьких членів.., як від гетьмана та від інших чую, великої завдано кривди тутешньому народу, і буде, кажуть, багато чолобиття, що й показується по справах, як на членів, так і на піддячих".)

На засіданні Верховної таємної ради 11 лютого 1726р. Меншиков, Ф.М.Апраксін, Г.І.Головкін і Д.М.Голіцин обговорювали пропозиції щодо поступок українцям. Рада вирішила рекомендувати Катерині І, "поки ще з турками до розриву не дійде, до тих місць заради задоволення та приголублення тамтешнього народу, вибрати персону видатну і вірну з них, малоросіян, у гетьмани" . (Між іншим, саме на цих примирливих тенденціях та на особистих контактах із голштинським герцогом — також членом ради, пов'язував у той час Орлик свої сподівання на амністію.) Крім того, рада дійшла висновку про доцільність знову будувати відносини на базі традиційних умов, тобто на Переяславській угоді. Нарешті, Малоросійській колегії вирішено дати інструкції, аби вона обмежилася функціями найвищого апеляційного суду й перестала втручатися в управління Гетьманщиною. Як слушно зауважив Крупницький, ці пропозиції ради були компромісом: традиційні українські права відновлювалися, але колегія, хай і з меншими повноваженнями, залишалася.

За кілька тижнів ці пропозиції викликали різко негативну реакцію одного з членів ради П.А.Толстого, який заявив, що він "того, щоби в малій Росії знову гетьманові бути, радити не може, позаяк блаженної пам'яті його Імператорська Величність із тим наміром гетьмана в Україні не настановив і в полковників та старшини владу зменшив, щоб Малу Росію до рук прибрати, і таким чином у полковників і старшини з підданими дійшло вже до чималої сварки, і якщо нині там гетьмана настановити і йому, а також і старшинам владу, як раніше, дозволити, то за теперішнього стану справ між Росією й турками є велика небезпека якихось небажаних наслідків".

Це відлуння української політики Петра І справило неабиякий вплив на Катерину І. Вона відхилила рекомендації ради й погодилася лише на одну поступку: дозволити повернутися в Україну затриманим у справі Полуботка, надто ж високо шанованому миргородському полковникові Данилові Апостолу (але тільки за умови, що він залишить у Петербурзі як закладника свого сина). Влада Малоросійської колегії в Україні здавалася тоді міцною як ніколи.

Одначе в цей час загроза для колегії з'явилася з несподіваного боку. Після смерті 6 травня 1727р. Катерини І Меншиков, призначений опікуном Петра II, фактично став регентом імперії. Цей давній заклятий ворог Мазепи та Орлика тепер перетворився на захисника українських прав. Що стояло за і несподіваною симпатією могутнього Меншикова до України та його ворожістю до колегії?

Кажучи просто, йшлося про гроші. Як уже згадувалося, Меншикову належало в Україні 55 175 селян, тобто він був одним із найбільших землевласників країни. Коли колегія запровадила свої податки, царевому фаворитові було завдано відчутного удару. За царювання Петра І він утримувався від протиборства з Вєльяміновим та його урядовцями, але невдовзі по смерті царя між Меншиковим і колегією спалахнув конфлікт з приводу податків. Доки правила Катерина І, Вельямінов міг розраховувати на підтримку Петербурга. Але щойно до влади прийшов Меншиков, доля колегії була вирішена. Один із перших указів ради, виданий менш як за тиждень після смерті імператриці, забороняв росіянам набувати землі в Україні, "щоб від того малоросіянам ні найменшої кривди не було завдано". Вочевидь, Меншиков удався до цього заходу, щоб не пустити до Гетьманщини російських конкурентів. Тим же указом скасовано податки, що їх наклала колегія, та подушний податок на утримання російських військ. 16 червня рада ухвалила передати нагляд за українськими справами від Сенату назад до Колегії закордонних справ. У липні зміщено Вельямінова. Йому наказано прибути до Петербурга з усіма звітами колегії. Ліквідацією колегії зроблено останній крок до відновлення форм, якщо не змісту, української автономії.

20 червня 1727р. рада відрядила до України члена Сенату Федора Наумова наглядати за обранням нового гетьмана. Не було сумнівів, хто ним стане. 29 вересня гетьманом обрано миргородського полковника Данила Апостола, який мав міцні особисті й комерційні зв'язки з Меншиковим. За два дні до того рада видала указ про скасування Малоросійської колегії.

Але людина, яка сприяла здійсненню цих заходів, не втрималася при владі до часу обрання нового гетьмана. 9 вересня за наказом Петра II Меншикова усунуто з усіх його посад. Навіть у час падіння дали про себе знати його тісні зв'язки з Україною. За свідченням польського посла в Петербурзі Лефорта, коли Меншиков зрозумів, що в столиці його становище безнадійне, він попросив у царя дозволу відбути в Україну й перебрати гетьманський уряд, але це прохання було відхилене. Проте Петро II не скасував зроблених українцям поступок, і обрання Апостола відбулося. Ці, здійснені за царювання Петра II примирливі заходи щодо українців приглушили, певною мірою, їхнє невдоволення російським правлінням.

ЗМІСТ : НАЗАД : НАГОРУ : ВПЕРЕД