В’ячеслав Станіславський
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Гетьман Іван Мазепа та Запорозька Січ:
від непорозумінь до союзу

Особливим політичним організмом, який підпорядковувався українському гетьману, було Запорожжя. В 1686р., за російсько-польською угодою Запорозька Січ перейшла з-під подвійного підпорядкування Варшаві та Москві під виключну зверхність останньої. І якщо попередній невизначений статус був козакам на руку, дозволяючи їм лавірувати між двома державами, то відтепер несанкціонована співпраця з Річчю Посполитою ставала незаконною. З цього часу Запорожжя за тодішнім формулюванням знаходилося під царською владою та гетьманським регіментом. Не могло Низове Військо контактувати й з південними сусідами через початок російсько-турецької війни. Однак право на самостійні політичні зв’язки з іноземними державами було цілком природним у розумінні запорожців. Так, у одному з листів до гетьмана Івана Самойловича від 1686р. вони, обвинувачуючи гетьмана в намірах “викорінити” Низове Військо, вимагали поваги до себе, зазначаючи, що “не тільки пресвітлі государі, царі наші православні, але й найясніші християнські монархи, римський цісар і король польський, також цар, і вейзир турецький, та хан кримський, пишучи до нас при належних потребах, віддають нам належну шану і не понижують лицарської хвали нашої”.

Зрозуміло, що й наступнику цього гетьмана довелося вирішувати непрості питання взаємин з Січчю, яка традиційно була осередком початку небезпечних для соціальної стабільності рухів, на яку насамперед звертали увагу зовнішні сили, плануючи певні антиукраїнські чи антиросійські акції. Питанням великої ваги було те, наскільки Мазепа зможе впливати на Січ, наскільки, врешті, вдасться йому просунутися на шляху до підпорядкування Запорожжя гетьманській владі, що не могло відбутися відразу, а переросло в тривалий та наповнений конфліктами процес.

Гетьману довелося прикласти чимало зусиль для боротьби з такими діями Січі, які суперечили політиці Батурина. А приводів до цього було досить. Насамперед слід згадати постійну практику налагодження мирних взаємин запорожців з татарами й турками під час війни, а саме тоді, коли припинялися значні воєнні акції, котрі проводилися за участю російських та українських гетьманських сил. На такі дії козаків штовхали економічні інтереси і аргументи щодо необхідності дотримуватися спільної політичної лінії на них не діяли. В листопаді 1689р. вони відправили посольство до польського короля з клопотанням про підданство. Надалі низові козаки продовжували практику служби за винагороду Речі Посполитій. А на початку XVIII ст. запорожці вчинили цілу низку дій, які викликали різко негативну реакцію як у Батурині, так і в Москві. Так, були розгромлені селітряні майдани на Самарі, які належали власникам з Гетьманщини, звучали погрози знищення російських фортець на Запорожжі, значний міжнародний резонанс викликало пограбування підданих Порті грецьких купців, які наважилися їхати зі своїми товарами через запорозьку територію. В 1703р. запорожці відмовилися присягати на вірність Петру І, через існування на їхній території російських фортець. З 1702 по 1705 рр. нагальною була проблема розмежування на місцевості володінь між Турецькою та Російською державами, чому чинили перешкоди як запорожці, так і татари. В 1707-1708 рр. певна кількість запорожців взяла участь у повстанні на чолі з Кіндратом Булавіним.

Але чи найбільша криза виникла наприкінці 1702 – на початку 1703 рр., коли запорожці готували спільний виступ з татарами проти Росії, що мало призвести до початку нової війни з Османською імперією. Гетьман готувався до збройного протистояння, допускалася й можливість переходу запорожців під владу турецького султана. Згадаймо, що все це відбувалося тоді, коли за антиурядові дії в самій Росії цар не зупинявся перед масовими стратами. На той час дії запорожців настільки дратували Мазепу, що й він ладен був висловлюватися про самі радикальні кроки. Так, в 1703р. в листі до боярина Федора Головіна гетьман запропонував знищити Січ – “прокляте гніздо запорожців”.

Та не дивлячись на всі труднощі, Мазепі вдалося значно просунутися в справі поширення свого впливу на Запорозьку Січ. Для цього використовувалися самі різні заходи. Необхідно мати на увазі, що велику роль в цій справі зіграли й споруджені в ході Кримських походів та на початку XVIII ст. на території Запорожжя очолювані російськими воєводами Новобогородицька, Новосергієвська та Кам’яно-Затонська фортеці. Крім широко декларованої функції опорних пунктів у боротьбі з Османською імперією, вони були призначені й для контролю над Запорозькою Січчю. І треба відзначити, що гетьман був прибічником існування на запорозькій території таких осередків.

За гетьманування Мазепи чітко виконувалося правило, що він є посередником у взаєминах Січі з Москвою. Всі запорозькі листи, як і листи з Москви, йшли через гетьмана. Більше того, часто саме він приймав рішення чи відправляти ті чи інші документи, навіть такі важливі, як царські грамоти на Січ, чи затримати їх до слушного часу. Росіяни віддавали на його розсуд ці питання, цілком обґрунтовано вважаючи, що він значно краще зможе розібратися в місцевих справах. І гетьман щоразу доводив свою компетентність і вправність. Приміром, великим успіхом виглядала у Москві швидка ліквідація загроз, які ніс із собою виступ Петра Іваненка, особливо в 1692р., коли допускалася можливість підтримки Запорозькою Січчю разом з Кримським ханством цієї акції. Виключно через Батурин їхали до Москви запорозькі делегації з клопотаннями про надання річного царського жалування, чи зі взятими полоненими. Так само лише після відвідин гетьмана їхали на Січ царські посланці. Зрозуміло, що Мазепа не був єдиним джерелом інформації про стан справи на Запорожжі. Про це доповідали й ближчі до Низового Війська російські воєводи. Отже Москву влаштовував заведений порядок і вона, в цілому, була задоволена тим, як Мазепа вирішує питання взаємин із запорожцями.

Січ значно залежала від позиції Батурина в економічних питаннях, що дозволяло впливати і на її політичну позицію. Так, від гетьмана залежало своєчасне постачання борошна, певна кількість якого вже традиційно щорічно відправлялася з Гетьманщини на Січ, та грошей, які йшли з коштів, зібраних з перевозу через Дніпро у містечку Переволочній. Додаткові надання давали змогу вплинути на активність Низового Війська при проведенні воєнних дій проти Османської імперії. Гроші надсилалися до запорожців з метою залучення їх до участі у великих російсько-українських походах на Крим чи до самостійних бойових операцій. За сприянням гетьмана в часи активних бойових дій до запорожців надходили необхідні матеріали для будівництва чи ремонту плавальних засобів, готові човни, справні гармати в обмін на пошкоджені, боєприпаси, кошти на озброєння та охорону запорозьких кордонів. Особливо багато даних про надходження додаткових коштів на Січ маємо за другу половину 90-х років, коли активізувалися дії проти Османської імперії.

Чимало зусиль доводилося докладати гетьману в тих випадках, коли політична позиція більшості Низового Війська різко розходилася з вимогами гетьманського уряду. При цьому гроші й подарунки пересилалися як усьому Війську, так і січовій верхівці. В таких ситуаціях Мазепа не шкодував грошей, діяв не тільки відкрито, але й таємним способом, як кошовому отаману, так і старшині відсилав “часті гостинці”. Приміром, в 1691р. кошовий отаман в своєму листі Яків Мороз дякував гетьману за прислані подарунки – 20 талерів йому та по 10 талерів судді, писарю й осавулу, обіцяючи вірно служити. А в 1688р. сама запорозька старшина, занепокоєна заворушеннями серед “голоти”, радила Мазепі роздати біднякам трохи грошей, щоб зменшити загрозу початку повстання.

В тих випадках, коли такі дії не давали бажаного результату, Мазепа вдавався до економічного тиску на Запорозьку Січ, користуючись значною залежністю останньої в питаннях постачання насамперед продовольства від Гетьманщини. До Запорожжя протягом певного часу, за допомогою військових сил, не пропускалися торгові ватаги з українських міст та затримувалася щорічна платня. Найчастіше такі дії практикувалися в тих випадках, коли гетьман хотів змусити низових козаків розірвати перемир’я з південними сусідами.

Іноді Мазепа вдавався до використання сили, в тих випадках, коли потрібно було зупинити взаємини Січі з Річчю Посполитою, чи зупинити переходи українців через територію Запорожжя на Правобережжя. Наприклад, у 1688р. протести Січі викликало те, що за розпорядженням гетьмана було перейнято посланців від правобережного гетьмана Андрія Могили. Тоді запорожці знову висловлювалися в тому дусі, що мають право зовнішніх зносин з закордонними монархами.