ПРОТИРОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА СОЮЗНИКІВ

Подібно до того, як Мазепа видавав перед Полтавою маніфести, спрямовані проти росіян, Орлик і його татарські та Шведські союзники перед вторгненням в Україну розпочали пропагандистську кампанію. Хоч як це дивно, однією з найширше розповсюджуваних відозв був маніфест султана Буджацької Орди Мехмета. Спочатку цей маніфест опубліковано латинською, польською та українською мовами, а пізніше перекладено німецькою, мабуть, для розповсюдження в Західній Європі. У відозві проголошувалося, що і хан, і султан — палкі оборонці прав поляків та українських козаків. Щодо українців султан Мехмет заявляв: "Військо запорізьких козаків і малоросійські краї, які завжди були вільні і нікому не підлеглі, піддано вогневі й мечеві, убивству й грабунку і накинуто на них московське ярмо". Маніфест закликав небайдужих до громадських справ людей приєднуватися до Лещинського, Потоцького й Орлика, в яких вони знайдуть розуміння та захист, і застерігав тих, котрі дбають лише про власний добробут, що їх уважатимуть за зрадників і ворогів. Закінчувалася відозва словами: миру не буде досягнуто, доки "свобода та безпека сусідніх земель (Польщі й України) не стоятиме на твердому грунті".

28 січня, того самого дня, коли султан Мехмет видав цей маніфест, Карл оприлюднив власну заяву: Literae Universales Regis Sueciae ad Ucrainenses. Це більший і витонченіший пропагандистський витвір. Він починався з обгрунтування Орликового наміру продовжити боротьбу свого попередника Мазепи за те, щоб за підтримки шведського короля й у союзі з татарами і Портою скинути з українців "московське ярмо".

В універсалі стверджувалося, що росіяни мають намір вигнати козаків із їхніх земель: "Підступні ворожі плани сягають навіть далі — щоб козаків, удатних і славних на війні, вигнати з давніх місць проживання й вислати в райони, віддалені від їхніх предківських земель; москалі завжди ласо позирали на бататі землі України й хотіли забрати їх собі назавжди". Документ закінчувався пророчими словами: коли народ України буде бездіяльним тепер, то в майбутньому він не матиме права скаржитися на свою нещасливу долю (під Москвою), бо він сам накличе її собі своєю пасивністю.

Не виключено, що в підготовці заяв Карла XII та султана Мехмета Орлик брав якусь участь, проте він навряд чи був причетний до складання маніфесту, виданого 15 лютого київським воєводою Юзефом Потоцьким. Станіславів польовий командир також використовував протиросійські й патріотичні гасла своїх попередників, закликаючи населення України наслідувати "великого Мазепу". Однак тут з'являється й польська перспектива походу — боротися за те, щоб їхня країна об'єдналася з Річчю Посполитою. По суті, ці заяви мало чим відрізнялися від безуспішних закликів Станіслава з нагоди Мазепиного переходу до Карла XII. Відозва Потоцького, як і маніфест Станіслава, не викликала в козаків прихильного відгуку.

Особливу активність і вміння у виданні своїх маніфестів виявив Орлик. На жаль, тексти його відозв не збереглися, що свідчить про старанність і завзяття, з якими російські власті та підросійські козаки збирали і спалювали ці документи. Проте подальші події показали, що Орликові маніфести знайшли широкий відгук серед українського населення, особливо на Правобережжі.

Варто зазначити, що українська історіографія кінця XVIII — початку XXст. приділяла особливу увагу Орликовим "підривним листам і універсалам". Незмінно негативна оцінка цього аспекту діяльності гетьмана спирається на єдине джерело — короткий і неточний уривок з "Історії Русів" (насправді більше політичного памфлета, ніж історичної праці): "По смерті Мазепи проголосили в Бендерах Порта Оттоманська і Король Шведський Гетьманом Малоросійським Писаря Мазепиного, Семена (sic) Орлика, і він універсалами своїми розсівав плевели в полках Задніпровських і по всій Малоросії, закликаючи народ і війська собі до послуху, і так робив до половини року 1711-го, себто до підписання турками з Росією вічного миру, а тоді зник він з усім своїм зборищем і опинився після того у Франції..."

Автор "Історії Русів" підкреслює той факт, що жителі України "зовсім не зважали на його [Орлика] підлещування та затії, а були прихильні незмінно до правного свого начальства". Однак Соловйов наводить свідчення, яке дозволяє зробити інший висновок. Ідеться про повідомлення Дмитра Голіцина, російського воєводи в Києві, який згадує розмову між двома на вигляд лояльними козацькими офіцерами. Суть їхніх висловлювань зводилась до того, що запорожці, мовляв, будуть дурнями, якщо підкоряться цареві: "вони [Орлик та його спільники] добре роблять, що Орду піднімають; а як Орду піднімуть, то вся Україна буде вільна". У тому ж повідомленні йшлося про ще одне твердження, випадково почуте під час розмови двох запорожців: "Всі запорожці через те не йдуть із повинною до царя, що з України дали їм знати: якщо ви підете, то всі пропадете, укладайте союз із татарами й звільняйте нас, тому що ми всі від Москви пропали".

Зрозуміло, в Україні існував благодатний грунт для Орликових відозв. Проте його заклики були спрямовані не тільки до загалу — Орлик намагався також використати свої зв'язки з колишніми колегами, які залишилися на службі в царя. У листі до Скоропадського Орлик спочатку апелює до таких загальних понять, як благо України, патріотичні почуття та кривди від росіян. Далі йшла спроба заспокоїти Скоропадського щодо його особистої долі в разі перемоги над росіянами. В цьому випадку Орлик обіцяв відмовитися від претензій на гетьманство на користь старішого Скоропадського, за умови, що Орликові будуть повернуті його власні землі. Стосовно непопулярної можливості того, що Україна може стати васалом Порти, гетьман заявив: Карл XII, хан і Порта постановили, щоб Україна "ознаки жодного васалітету на собі не мала, а залишалася навіки вільною Річчю Посполитою".

Отже, в усіх маніфестах і листах, що їх союзники слали в Україну, вони наголошували ті самі думки: підживлювали обурення проти росіян, гарантували давні права та свободи й запевняли населення, що союзу з татарами й турками не треба боятися — навпаки, це єдиний засіб позбутися російського гніту.

ЗМІСТ : НАЗАД : НАГОРУ : ВПЕРЕД