ПОХІД 1711 РОКУ

Зимовий похід, план якого народився в наділеній багатою уявою голові Карла XII, розпочато наприкінці січня. Хан на чолі 50-тисячного війська (в якому було й кількасот запорожців) вийшов із Криму, рушив уздовж нижнього Дніпра, а потім повернув до Харкова. Татари не зустрічали великого опору. Деякі міста в Гетьманщині здавали свої російські залоги загарбникам і вітали їх традиційним хлібом-сіллю. Однак перед самим Харковом хан зненацька наказав своїм людям повертатися до Криму. Вочевидь, татари злякалися, що глибокі сніги й можливість раптової відлиги можуть спаралізувати їхню кінноту. Тому орда відступила, не підійшовши близько до своєї головної мети — Воронежа.

Рейд кубанського султана, одного з синів Девлет-Гірея, був схожим і за ходом, і за результатами. Навіть не було зроблено спроби взяти Азов, головну мету цієї акції. Здається, в обох випадках вирішальну помилку зробив Карл XII, доручивши захоплення добре укріплених фортець легкій татарській кінноті, яка була для цього абсолютно непридатна. Втім, татари досягли чималих успіхів у виконанні іншого завдання походу — пограбування краю. Захопившись, вони не тільки спустошили російські землі, а й наробили багато лиха в Гетьманщині, особливо в Полтавському полку. Звичайно, з того грабунку було небагато військової користі, до того ж російська пропаганда подбала про те, аби перекласти вину за нього на Орлика.

Тим часом та частина військ, на яку Карл XII і його союзники покладали найбільші надії, — 20—30 тис. буджацьких татар і ногайців під орудою Мехмета разом із приблизно трьома тисячами поляків під проводом Потоцького — вирушили з-під Бендер 31 січня. На відміну від своїх союзників, які діяли на сході, це військо, наступаючи в лютому на Правобережній Україні, досягло деяких обнадійливих успіхів. Карл XII сподівався, що цей удар по Правобережжю передусім спонукає поляків відкрито підтримувати Лещинського. Але цього не сталося. Зате Орлик, щойно його військо ввійшло в етнічно українські землі, почав здобувати в масах широку підтримку. Вочевидь, після краху Мазепи Карл не дуже вірив, що Мазепиному наступникові вдасться прихилити маси на свій бік. Тому не без здивування всі сторони, в тому числі й Петро І, стали помічати, що мало не все Правобережжя йде за Орликом та його союзниками. Орлик гордо повідомляв шведському королеві, що його військо зросло більш ніж уп'ятеро. І справді, до нього вирушали цілі полки правобережних козаків.

Хоча гетьман, особливо в пізніші, менш щасливі моменти свого життя, грішив деяким перебільшенням чисельності свого тодішнього війська, немає жодного сумніву, що його шанси на тому етапі походу виглядали досить обнадійливо. Підтримувати чи принаймні співчувати Орликові населення спонукали декілька факторів. Невдоволення російською військовою адміністрацією та її козацькими ставлениками було повсюдним. Водночас росіяни ще не мали досить часу, щоб закріпитися в краї. Та й пропаганда союзників справила бодай деякий вплив. Крім того, на постійні Орликові наполягання союзникам, особливо татарам, до часу вдавалось утримувати свої війська від дій, які могли б викликати ворожість місцевого населення, як викликала її поведінка російських залог. Ці початкові успіхи справили великий вплив, передусім на самого Орлика. Вперше Мазепиним послідовникам удалося здобути масову підтримку, хоча їхні успіхи досягалися поза межами Гетьманщини. Цей факт Орлик у майбутньому використовуватиме як конкретний доказ на користь його тверджень, що Україна бажає І завжди бажала порвати з Москвою. Водночас це зміцнювало становище Орлика серед його союзників, даючи йому можливість вільніше маневрувати в несподіваних політичних ситуаціях, які невдовзі виникли. Особисто для Орлика цей час знаменував найвищу точку його кар'єри гетьмана у вигнанні.

Орликові союзники, особливо татари й турки, також звернули увагу на підтримку, здобуту гетьманом, і почали робити власні висновки. У Порти ці події відроджували надії, схожі а на ті, що їх вона вже колись пов'язувала з Дорошенком — проекти утворення Українського князівства, яке б виконувало роль оплоту проти московської експансії й охоронця чорноморського узбережжя, його майже природного прилучення до князівств Молдавського та Волоського. З іншого боку, для Петра І Орликові успіхи стали попередженням про постійну небезпеку з боку емігрантів-мазепинців, посиливши його ненависть до них і рішучість знищити їх за будь-яку ціну. А полякам — і тим, які підтримували Августа II, і прихильникам Станіслава Лещинського — будь-який успіх козаків на Правобережжі ніс із собою хіба що передчуття біди.

Але протягом лютого 1711p., саме тоді, коли Орлик був у зеніті своєї удачі, в таборі союзників виникли внутрішні проблеми. В міру того, як опір ворога дужчав і ставало важче здобувати харчі, між командувачами союзних військ, особливо між Орликом і Потоцьким, виникли суперечності. Орлик, згідно з Карловими настановами та власними нахилами, хотів наступати просто на Київ. А польський воєвода Києва, все ще сподіваючись здобути прихильників у Польщі та Литві, вимагав наступати до польських кордонів. Безперечно, незгоди між польськими та козацькими провідниками йшли ще глибше. У своїх листах Орлик звинувачував Потоцького в тому, що він дозволяв польським військам грабувати населення й навіть силоміць приєднував до своїх загонів деяких козаків, які траплялися їм на шляху.

Попри ці труднощі, Орлик зумів вийти переможцем із першої великої сутички з ворогом. Десь 15 березня він зустрів і розбив загін під командуванням Стефана Бутовича, генерального осавула гетьмана Скоропадського. На той час більшість правобережних полків, окрім білоцерківського та чигиринського, який вагався, перейшли до Орлика. Єдиною великою перешкодою на гетьмановому шляху до його мети, Києва, була добре укріплена фортеця Біла Церква. Явно всупереч порадам Потоцького, який застерігав, що союзникам бракує доброї облогової артилерії, Орлик зробив спробу здобути місто. 25 березня гетьман почав облогу, сподіваючись на швидку й легку перемогу. Але він прорахувався. Залога під командуванням полковника Анненкова, що складалася з 500 москалів і кількох сот козаків на чолі з полковником Танським, відбила атаки союзників. Наразившись на рішучий опір, їхній наступ загальмувався. Настав критичний момент, і, як це вже не раз бувало в минулому, татарські союзники їх підвели.

ЗМІСТ : НАЗАД : НАГОРУ : ВПЕРЕД