ОСТАННІ СПРОБИ

За свідченням Григора Орлика, втрата Запорізького Війська ввергнула його батька в "жахливий відчай". До цього додавалася ще й та обставина, що колишній гетьман не тільки цілковито залежав од примх турків і татар, а й не мав жодного опертя, щоб домагатися якоїсь влади чи впливати на хід подій, що могли мати вирішальне значення для його особистої долі та долі України. Ситуація ставала нестерпною, й наприкінці 1734 — на початку 1735pp. він спробував зорганізувати військову силу, За фінансової підтримки турків і французів Орликові вдалося зібрати близько тисячі своїх давніх прибічників, запорізьких розкольників і мандрованих козаків. Неабияк підбадьорило його прибуття славетного козацького ватажка Сави Чалого з кількома сотнями вершників. Давні колеги Орлика Федір Нахимовський, Федір Мирович та Іван Герцик дісталися до нього в Каушани, утворивши кістяк його штабу. Хан, здавалося, був задоволений Орликовими спробами й знову написав про нього французькому королеві.

Але Орликових коштів виявилося замало, щоб утримувати значну військову силу. В самій Польщі Станіслав, зі справою якого Орлик (хоча й ставився до неї без особливого захоплення) був так тісно пов'язаний, зазнавав поразки й мав ось-ось утекти з країни від наступу російських військ. З огляду на це хан, що мав намір прийти на допомогу Лещинському, відклав вторгнення в Польщу. Внаслідок цих обставин, якраз перед початком воєнних дій між Туреччиною і Росією (російський кабінет міністрів оголосив війну Порті 14 червня 1735p.), колишній гетьман мусив розпустити своє військо й разом зі штабом відступити до Бендер, щоб зачекати дальшого розвитку подій.

Хоча Орлик не міг вести проти росіян військових дій, він виявився корисним туркам і татарам як дорадник, інформатор і підбурювач проти росіян. Справді, останні роки участі Орлика у військових і політичних конфліктах на турецько-російському кордоні позначені цим новим видом діяльності. Вже в серпні 1734p., щойно гетьман перебрався ближче до українських земель, російська імператриця скаржилася, що "Орлик не тільки таємно поширює й далі свої інтриги й злісні намови проти нашої імперії, але цього року він був присланий до кримського хана й там, поблизу наших кордонів, він творить серед наших малоросійських підданих хвилювання і підбурювання до ворожих дій проти нас, а особливо сутички й незгоду між нами та Портою". В іншому повідомленні зазначалося, що діяльність колишнього гетьмана вкрай небезпечна, бо він "у Порти, а особливо у кримського хана, У великій пошані".

Орлик також прислужився туркам широкою мережею своїх важливих контактів, передусім у Польщі. Саме за його посередництва 1736p., в розпалі вторгнення росіян на турецьку територію, влаштовано таємну зустріч між київським воєводою Юзефом Потоцьким і турецьким посланцем Ібрагімом-пашею з метою переговорів про дозвіл Речі Посполитої щодо вступу на Правобережжя турецьких і татарських військ, які мали завдати росіянам удару у відповідь і захопити Київ. Цей план, одначе, не було здійснено через вторгнення російських військ під командуванням графа Б.К.Мініха до Криму.

Турки хотіли використати Орлика не тільки на східному фронті, а й на заході, проти австрійців. На кінець 1737р. планувався наступ турецьких військ проти союзників росіян — Габсбургів. Аби використати протигабсбурзькі настрої серед угорців, Порта вирішила вдатися до послуг Йожефа Ракоці (1700—1738). сина недавно померлого Ференца Ракоці (1676—1735), як раніше, до переходу запорожців під російську владу, вона розраховувала в Україні на Орлика. Оскільки колишній гетьман тепер уже не міг провести відтяжну акцію проти росіян, турки, очевидно, розраховували, що Ракоці-молодший може скористатися з його досвіду та порад, виковуючи подібне завдання проти австрійців. У лютому 1738 р. великий візир наказав Орликові їхати з Бендер до Відіна, де він мав стати офіційним дорадником Ракоці-молодшого.

Але Орлика це призначення роздратувало. Він уважав принизливим для себе служити "угорському вождеві", в якому він убачав рівного собі, але аж ніяк не вищого. Крім того, його пригнічувало, шо Порта вирішила зосередитися на угорській проблемі й нехтує Україною. Коли наприкінці лютого 1738р. великий візир Єген Мехмет-паша (1737—1739) також прибув до Відіна, Орлик в особистій розмові з ним висловив своє невдоволення: "Мені завдає неабияких страждань призначення мене дорадником до князя Ракоці, яке не є ані обгрунтованим, ані сумісним із моїм рангом. Порта завжди вважала мене провідником нації (chef d'une nation), і як такий я мав законні претензії щодо Росії. Не в, моїх інтересах, які спільні з інтересами Порти, щоб мене тримали далеко від України, де моя присутність за нинішніх обставин конче потрібна".

Очевидно, великий візир виявив пильний інтерес до того, що розповідав йому колишній гетьман. Він докладно розпитував його про стан справ в Україні, чисельність населення в різних містах і селах, особливо ж про політичні нахили "козацької нації". Це відновлення інтересу Туреччини до українських справ було, найімовірніше, результатом тиску з боку Франції, викликаного, в свою чергу, постійною агітацією Григора Орлика при французькому дворі. Всього за. кілька місяців до зустрічі його батька з великим візирем, 10 жовтня 1737p., Григор надіслав Флері великий меморандум, у якому закликав французький уряд звернути увагу турків на важливе значення України у воєнних зусиллях Порти проти росіян. Він навіть виклав конкретний план: турки мають якнайскорше окупувати Правобережжя з містами Біла Церква, Умань і Бар, бо "хто має в руках ці пункти, той має цілу Україну".

У розмові з Орликом Єген Мехмет-паша запевнив колишнього гетьмана, що Порта все ще вважає його провідником "козацької нації" й що будь-яка українська територія, яку займуть турецькі війська, перейде під його правління. Великий візир дозволив Орликові повернутися з Відіна до Ясс, ближче до польсько-українського кордону. Але найприємніша новина надійшла перед самим від'їздом великого візира з Відіна. В адресованій Орликові ноті він повідомляв, що російські військовополонені розповіли про заворушення й невдоволення росіянами в Україні та на Січі. Єген Мехмет-паша просив гетьмана підготувати план, згідно з яким запорожці могли б повернутися під протекцію Турреччини, а Україна знову здобула б свої давні права.

Десь у другій половині 1738р. Орлик послав начерк такого плану до Порти, де, як він пізніше стверджував, його проект не тільки обговорювався на засіданні дивану, а й був схвалений султаном Махмудом І у присутності хана Менглі-Гірея II (останній повернувся на престол 1737p.). Мабуть, Орлика мали викликати до Константинополя на консультації, але невідомо, чи ця поїздка справді відбулася. В кожному разі очевидно, що в перші місяці 1739р. Порта нарешті вирішила скористатися антиросійськими настроями в Україні та Польщі. В лютому 1739р. Потоцький через свого представника А.Гуровського дійшов порозуміння з великим візиром, що мало сприяти турецьким операціям на Правобережній Україні. Невдовзі після того Орлика послано до Каушан, де він мав приєднатися до татар, які готувалися напасти на Правобережжя. З Каушан Орлик зробив іще одну спробу переконати запорожців повернутися під зверхність Туреччини. Не розкриваючи листа, запорожці відіслали його Мініхові. Татарський наступ кінця лютого — початку березня росіяни відбили, і 21 березня 1739р. Мініх повідомляв імператрицю: "В нинішній мій через Україну проїзд міг я бачити, що щасливе відбиття татар так підбадьорило тутешній народ, що Орликові важко буде здійснити свої плани..."

Але Орликовим планам після його короткочасного повернення на передній край подій російсько-турецької війни судилося зазнати ще однієї різкої зміни. Після офіційного Станіславового зречення в лютому 1736р. французи істотно пом'якшили своє протиросійське спрямування (хоча й надалі надавали певну підтримку Орликові). 7 грудня 1736р. Вільнев одержав вказівку повністю змінити курс. Замість підтримувати турків у їхній війні з Росією французький посол мав намагатися стати посередником між ворожими сторонами. Саме до цього він прагнув протягом 1738-го та першої половини 1739р. Влітку 1739р. йому нарешті вдалося умовити турків, росіян та австрійців сісти за стіл переговорів. Вершиною політичної кар'єри Вільнева стало 18 вересня, коли Туреччина, Росія та Австрія підписали Белградський мир. Французького посла визнано головним архітектором цього договору.

Так сталося, що найбільший успіх Вільнева по суті поклав край політичній кар'єрі людини, якій він так прагнув допомогти. Мир між Росією й Туреччиною зробив Орлика непотрібним жодній із великих держав Східної Європи. Проте навіть після багатьох років розбитих надій і розчарувань колишній гетьман, незважаючи на похилий вік (67 років), не хотів припиняти своїх зусиль. Ще до завершення воєнних дій між Росією і Туреччиною, молодший і старший Орлики намагалися втягти Швецію у війну на боці Порти. 2 грудня 1739р. між Швецією й Туреччиною укладено оборонний союз, однак через вагання шведів він не привів до військового співробітництва. Але навіть після Белградського миру шведи виказували готовність воювати проти росіян. Тому протягом 1740—1741pp. усі сподівання Орлика були пов'язані з близькою шведсько-російською війною.

Тим часом Порта, більше не потребуючи Орлика, наказала йому перебратися до Адріанополя, де він був би позбавлений змоги створювати для неї ускладнення на міжнародній арені. Думка про те, що він буде інтернований в Адріанополі, як раніше у Салоніках, жахала колишнього гетьмана. Він просив дозволу поїхати до Ясс, де, як він сподівався, знайомство з господарем дозволило б йому з'єднатися зі своєю родиною, якої він не бачив понад двадцять років. Порта наполягала на Адріанополі й учинила тиск на обтяженого боргами емігранта, позбавивши його фінансової підтримки. Лише з великими труднощами, завдяки втручанню шведських резидентів у Константинополі, Орлик дістав дозвіл поїхати до Ясс. Але це не могло компенсувати розчарування, яке пережив колишній гетьман, довідавшись про те, що шведсько-російська війна 1741р. закінчилася поразкою шведів. Втративши останні надії, хворий, без сподвижників і майже зовсім без грошей, Орлик провів останні місяці свого життя при дворі Ніколає Маурокордато в Яссах. 7 червня 1742р. французький посол у Константинополі Кастеллан повідомив, що "М.Orlick est mort..."

ЗМІСТ : НАЗАД : НАГОРУ : ВПЕРЕД