Сергій ПАВЛЕНКО
Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.)
Болбот (Золбота) Данило
Д. Болбот був одним з найвідданіших гетьману військових канцеляристів. 24 лютого 1708 р. І. Мазепа послав його разом з І. Скоропадським до царя 1, аби нейтралізувати свідчення донощиків проти себе. Він виконував й інші таємні та рядові доручення гетьмана. Так, у січні 1707 р. їздив представляти у Конотоп нового сотника. "Посилаем от боку нашего и Данила Болбота, значного канцеляристу войск, - писав в універсалі І. Мазепа, - зличивши тот уряд сотничества, вручити и корогв дати ему, и Григорию Костенецкому, который тот уряд сотницства объявши, должен будет добрих миловати, а злих и преступних карати" 2.
І. Мазепа після повернення Д. Болбота у жовтні 1708 р. з царської ставки у Борзну оголосив старшині, що деякі його довірені там "через того ж канцерялисту… перестерегали его Мазепу, чтоб до двору царского величества не ехал" 3. Хоча насправді, як зізнався посланець гетьмана у 1714 р. Орлику в Букурешті, "ничего ни от кого противного о нем (гетьмані – Авт.) не слышал" 4, ніхто не думав його арештовувати.
Д. Болбот возив листа від шведського першого міністра Піппера до Криму, весною 1709 р. супроводжував з Очакова до Січі турецького посла 5. Згодом він перебував разом з мазепинцями в Бендерах та Ясах. П. Орлик згадував, що у 1714 р. Д. Болбот збирався іти в монастир 6.
Биховець Іван Рошкевич
Новицький Григорій Ілліч
Згура (Стигліїв, Гречанін) Тимофій
Харевич Юрій
Нахимовський Федір Іванович
Велецький Василь Йосипович
Волошин Петро
Лисиця Іван Павлович
Русиновичі
Івановський Олександр
Зеленський
Кондаченко
Глухівець Яків
Висоцький Роман
Бистрицький Іван
Примітки
1 Гуржій О. Гетьман Іван Скоропадський.К.: Інститут історії України НАНУ, 1998. – С. 24.
2 Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. – Т. ІІ. – С. 199; Універсали Івана Мазепи. – С. 504.
3 Письмо Орлика к Стефану Яворскому // Основа. – 1862. – № 10. – С. 25.
5 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба..– 1960. – С. 372.
6 Письмо Орлика к Стефану Яворскому. – С. 26.
|