Сергій Павленко. Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687-1709 рр.)

Свояк І. Мазепи І.Бистрицький (його дружина була тіткою Войнаровського) управляв Шептаківською волостю у 1687-1708 рр. Він заснував на її території чимало нових слобод 1, чим значно збільшив населення округи. Крім господарських справ (управитель збирав продовольство "на кухню" гетьманської резиденції), І. Бистрицький виконував різноманітні делікатні доручення І. Мазепи. Наприклад, у 1687 р. викопував приховані скарби І. Самойловича і передавав їх гетьману 2. Схоже, у березні 1688 р. гетьманський свояк-"слуга" возив у Москву до В. Голіцина не тільки листа від свого зверхника з коментарем "плевельных речей" у Путивлі "Федора Иванова о мне гетмане и о нескольких подручных мне людей" 3, а й солідну фінансову віддяку за заступництво. В офіційному супровідному листі від 24 березня І. Мазепа зазначав, що, "посылаючи з умыслу слугу мого Ивана Быстрицкого к Царстующому великому граду Москве отдаю мое низкое челобите Вашой княжой Велможности, милостивому моему Благодетелю" і "препосылаю поздоровленье" 4. Подібне лаконічне привітання він міг послати і з генеральним суддею М. Вуяхевичем, який тоді ж віз разом з канцеляристом П. Івановим до царів повідомлення від 26 березня про переговори між ним та воєводою Л. Неплюєвим про військову кампанію 1688 р. 5.

Отже, І. Бистрицький швидше всього виконував додаткове таємне доручення. "Приреклая обетница моя вашой княжой вельможности не могла через немалое время прийти в належное исполнение, - зазначав І. Мазепа у приватній записці В. Голіцину, знайденій після арешту останнього у 1689 р. його противниками, - едно за всегдашними моими около дел на новости уряду моего втрудихся трудными забавами, другое за тым, же не моглем наскоре приспособитися в такую способность, якая бы до посланья была удобна. Теперь теды тую должность мою в пилности належитой составивши, посылаю вашой княжой велможности, милостивому благодателю моему, в червонных золотых пять тысяч и осм сот рублей, в копейках три тысячи рублей, а в талерах битых тысячу и двесте рублей, всего десять тысяч рублей. Якое мое приношение изволь, ваша княжая вельможность, приняти милостиво и ховати меня в милостивой отческой и благодетельской своей ласце и заступлении. Ощо покорне прошу: обецуючи то по себе, донележе жити буду, же во всем желательным и послушным семь работник вашой княжой велможности, о его же милостивую отческую ласку истинным всецелым усердием всегда повольными услугами моими старатися буду" 6.

Реалії березня 1688 р. (наклепи у Путивлі на гетьмана, зустріч з Л. Неплюєвим, який, як довідуємось з інших документів, бажав поживитись конфіскованим майном і чинив певний тиск у цьому плані на керманича України) дозволяють датувати записку до В. Голіцина часом приїзду І. Бистрицького до Москви. Після повернення останнього у Батурин І. Мазепа 11 травня 1688 р. доручив йому виконати, по суті, аналогічне завдання - доставити генеральному обозному В. Борковському частину конфіскованого майна І. Самойловича 7. На свого наближеного свояка гетьман покладав відповідальну місію – повідомити Карла XII про бажання генералітету Гетьманщини стати союзниками шведів. Для цього І. Бистрицького викликали у Борзну, де, як згадував П. Орлик, йому було наказано "при всіх нас присягнути ему на секреті, а мні приказал написать ему инструкцию до графа Пипера" 8. Відданого посланця відправили разом з полоненими до шведів з посланням "ни таким ни сяким без подпису, без печати и без жадного ни до короля, ни до Пипера писаного листу от себе" 9. Підстарховуючись, І. Мазепа, за пізнішим повідомленням англійського надзвичайного посла Чарлза Вітворта, інформував царя, "що він бунтівник і втікач. Цим гетьман відвернув від себе підозріння, яке у зв’язку з тим могло постати" 10.

І. Бистрицький з’явився у шведській армії 18 жовтня, коли вона залишила за собою Стародуб 11. У спогадах А. Гилленкрока, генералквартирмайстра шведської армії, про це є запис: "Цей козацький старшина передав прохання, щоб Й.В. (Його Величність .– Авт.) змінив свій марш і вирушив в напрямі Новгорода-Сіверського, щоб там зайняти позицію. Король обіцяв та наказав… заопікуватися гостем. Коли вони обидва сиділи за обідом, прибув слуга старшини з Новгорода Сіверського і повідомив його, що фельдмаршал Шереметєв повним ходом марширує на Новгород-Сіверський. Тоді попросив цей козацький старшина… доповісти королеві, що потрібно якнайшвидше послати туди шведський відділ, щоб зайняти там позицію" 12. Карл XII дещо з запізненням, яке виявилось зрештою фатальним, тільки у вечері віддав наказ генералу Крейцу вирушити до Новгорода-Сіверського. Його підрозділ через це лише 20 жовтня зупинився за 12 кілометрів від цього міста, у селі Шептаках. Спійманий росіянами шептаківський війт на допиті показав: "Был де он, войт, в Шептаках, в то число пришли в ту деревню и показались ему швецкие люди, сколько числом, не знает. И он, войт, ис той деревни ушел в Новгородок и сказал о том сотнику Журовченку. И сотник ему сказал, что хател послать проведовать, какие люди. А полк московской еще в Новгородок не пришел. Того ж числа пришел к нему Быстрицкого хлопец Усович и взял ево, войту, с собою в деревню Шептаки, сказал ему, что де пришло московское войско со князем Меншиковым, а не шведы. И как они приехали в Шептаки к пану Быстрицкому, и Усович сказал Бистрицкой, что идут московские люди в Новгородок. И он, Быстрицкой, пошел, сказал швецкому генералу, что можно москвич побить и велел ему, войте, отвесть швецких людей на дорогу, которою идут от Камня в Новгородок московские люди. И он привел и поставил их от Новгородка в миле на мельнице. А сам он, войт, поехал в Новгородок и приехал на отводной караул, сказал козакам, что швецкова войска тысяч с пятнадцать стоят в Шептоках и на дороге у мельницы. И пришел в городок, и сказал городничему и сотнику тож, что шведов пятнадцать тысяч, и сотник отдал ево, войту, за караул. И по приказу пана Быстрицкого сказал, что как придут в Новгородок шведы, чтоб они их встретили с хлебом и ис пушек не стреляли, то де не будет им ничего. Да он же, Быстрицкий, сказал ему, войте, что поедет он того ж часу до гетмана. А Усович остался при Быстрицком. А Быстрицкой при шведе ходит свободна" 13.

Оскільки допитували війта росіяни у Новгороді-Сіверському 20-го жовтня, то стає зрозумілим, що шведи запізнилися увійти у місто буквально на якусь годину.

І. Бистрицький був відправлений до гетьмана з відповіддю короля, який згоджувався взяти запорозьке військо під свою протекцію 14. Отримавши її, І. Мазепа відразу направив повторно свого свояка до Карла XII. Гетьман висловлював радість з приводу обіцяної протекції, просив шведів прискорити марш для з’єднання, аби врятувати підрозділи Гетьманщини від небезпеки 15. І цю місію І. Бистрицький виконав успішно.

Деталі переговорного процесу показують, що управитель Шептаківської округи, очевидно, знав латину, тобто мав непогану освіту, яка дозволяла йому вільно спілкуватися з іноземцями.

І. Бистрицький залишався І. Мазепою до його смерті. Бендерська комісія показала, що свідчення наближеного гетьмана стали вирішальними при визначенні належності військового скарбу. Адже він разом з Довгополом у 1687 р. "викопали з землі різні начиння гетьмана Самойловича, повні дукатів, і віддали в руки того ж гетьмана" 16. Як з’ясувалося пізніше, І. Бистрицький за певну винагороду, обіцяну А. Войнаровським, лжесвідчив на користь останнього, доводячи, що військовий скарб – приватна власність І. Мазепи 17.

12 жовтня 1717 р. П. Орлик переслав з Хрістіанстада до Стокгольму копію листа померлого полковника І. Бистрицького (згадується полковником у джерелах бойових дій 1712 року 18), адресованого шведському королю: "Ваша королівська величносте і милостивий пане! Не через будь-кого іншого, а тільки через Мазепу покинув я свою доброчесну дружину, своїх дітей та свої маєтки, і, пробувши у нього на службі 40 років, я не зрадив його, коли двічі їздив з листами від нього до Вашої королівської величності. Але тепер шляхетний пан Войнаровський дурить пустими обіцянками, при тому, що моя дружина була з ним у дружніх стосунках, бо Мазепа був його дядьком, а моя дружина, уроджена Городисько, - його тіткою. Спочатку пан Войнаровський пообіцяв мені кілька сотень дукатів за те, щоб я підтримав його у суперечці, що стосувалася походження грошей, і я запевнив, що гроші були взяті не з козацької каси, а з власних коштів Мазепи. А якби я сказав правду, то виявилось би, що Мазепа привласнив гроші трьох попередніх гетьманів: Брюховецького, Многогрішного та Самойловича, а також трьох синів Самойловича: Сімеона, страченого за наказом царя у Сєвську Григорія та засланого в Сибір Якова. Усі ці гроші опинилися у руках Мазепи. Мазепа одержував також прибутки і від оренди, а після його смерті пан Войнаровський забрав усі ці гроші та клейноди, хоча Мазепа не приніс їх з собою на Україну. З допомогою кошового Сірка Мазепа уник смертельної небезпеки і був посланий ним у Батурин до Самойловича, а згодом – до Москви. Тоді він прослужив при Самойловичу 15 років, потім шість років був генеральним осавулом, а коли Самойловича заслали в Сибір, Мазепа заступив його на місці гетьмана і прибрав до рук усі його статки та громадські кошти" 19.

Дослідник Н. Молчановський висловив припущення, що згаданий лист написав П. Орлик 20, який боровся за те, аби скарби І.Мазепи належали українському емігрантському уряду, а не А. Войнаровському, який незаконно ним заволодів.

Лист, справді, викликає ряд сумнівів. По-перше, він, адресований королю, подавався у копії. По-друге, насторожує фраза: "пробувши у нього на службі 40 років", тобто з 1669 р. Управителем Шептаківських маєтностей І. Бистрицький став лише 1687 р. Він міг бути слугою у І. Мазепи, але ж після появи на Лівобережжі той сім років не мав якогось значного уряду. По-третє, не відповідає дійсності твердження, що "він (Мазепа – Авт.) прослужив при Самойловичу 15 років, потім шість років був генеральним осавулом". Насправді І. Мазепа став служити на Лівобережжі у 1674 р. Загальна його служба у Самойловича склала 13 років, з них 6 років – генеральним осавулом. Такі помилки навряд чи міг допустити І. Бистрицький. Згадані ж неточності могли допустити фальсифікатори, оскільки життєвий шлях гетьмана до 1687 р. знали фрагментарно, приблизно. Разом з тим П. Орлик та старшини справедливо клопоталися про справедливий розподіл військового скарбу, оскільки Карл XII вирішив спір гетьманського генералітету і А. Войнаровського на користь останнього. Адже це відповідало передусім інтересам короля, який потребував коштів і якому легше було домовлятися про позики з небожем гетьмана, ніж з старшинами.

Помер І. Бистрицький у Швеції. В еміграції був також його син.

1 Лазаревский А. Описание Старой Малоросии. – Т. 1. – С. 183.

2 Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. – С. 112.

3 Лист І. Мазепи до В. Голіцина від 25 березня 1688 р. // Листи Івана Мазепи. – С. 137.

4 Лист І. Мазепи до В. Голіцина від 24 березня 1688 р. // З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. – С. 19.

5 Лист І. Мазепи до царів та царівни від 26 березня 1688 р. // Листи Івана Мазепи. – С. 138–139.

6 Записка Мазепы князю В. Голицыну // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. – СПб., 1858. – Т. 1. – С. 356.

7 Письмо И. Мазепы В. Борковскому // Черниговские губернские ведомости. – 1888. – № 27.

8 Письмо Орлика к Стефану Яворскому. – С. 23.

9 Там само.

10 Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687–1709. – С. 130.

11 Alex Gyllenkrooks relationer fran Karl XII s Krig. – Stockholm, 1913. – S. 67–68.

12 Там само.

13 Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 року. Чернігів: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1994. – С. 42.

14 Крупницький Б. Мазепа і шведи в 1708 р. // Мазепа. Збірник. – Т. 2. – С. 7.

15 Там само. – С. 8.

16 Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. – С. 112.

17 Там само.

18 Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709–1714). – М., 1990. – С. 124.

19 Єнсен А. Мазепа. – К.: Український письменник, 1992. – С. 158–159.

20 Молчановский Н. Несколько данных о смерти и наследстве Мазепы // Киевская старина. – 1903. – № 1. – С. 98.

Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.)

Бистрицький Іван